Давним-давно жили на світі старий з бабусею. Дожили вони до похилих років, а дітей у них так і не було. Старий ходив на полювання, возився у городі, забирався у гори - сіяв на гірському схилі кукурудзу. Бабуся ткала тканини, куховарила нехитру їжу так ловила вершей рибу.
Якось раз поставила бабуся вершу, але на інший ранок у ній виявилася не риба, а золота черепаха. Була ця черепаха дивної краси. Довго думала бабуся, як їй бути, а потім побрала та й відпустила черепаху на волю. Вершу вона поставила у іншого закруту ріки. Через день бабуся знову витяглася з води вершу, дивиться, у ній знову та ж сама золота черепаха ворушиться. Добра бабуся ще раз пустила черепаху у воду. Але пройшло кілька днів, черепаха знову виявилася у верші.
- Послухай, добра жінка, - заговорила раптом золота черепаха людським голосом, - віднеси мене до себе у будинок, я тобі ще дуже придамся.
- Будь по-твоєму, віднесу я тебе додому, буду годувати-напувати. Дивишся, у будинку стане не так сиротливо. А ми зі старим будемо тебе любити й плекати замість рідного дитяти.
Повернувся старий з гірського поля, бачить, у будинку золота черепаха. Дуже зрадів старий. З того дня стали старі опікуватися про золотій черепасі, доглядати за нею, а та дуже до них прив'язалася й поводилася як розумне й слухняне дитя. При нагоді вона давала старому й бабусі ради, так такі тлумачні - просто напрочуд! Золота черепаха була мудра, а ще вміла вона пророкувати усе, що буде, наперед. Добре, спокійно й радісно зажили тепер старі.
Одного разу золота черепаха говорить старому:
- Панотець, не мине й декількох днів, як трапиться велику повінь, заюшить вода на поля, затопить і наш будинок, і навіть дерева, що навколо ростуть. Вам, панотець, треба негайно нарубати гарного бамбука так пліт змайструвати, а ще треба їжі про запас заготовити.
Знав старий, що золота черепаха ніколи даремно нічого не бовкне, а тому не гаючись прийнявся у'язати великий пліт. Не пройшло й семи днів, як пліт був готовий, і у той же день із небес обрушилася страшна злива, ріка вийшла з берегів, вода затопила поля. Швидкий потік відніс човни. Уціліли лише ті, що були міцно прив'язані до дерев у берега. А вода усе прибувала й прибувала. Удома, за ними й дерева поступово стали ховатися під водою. Гинули у безлічі люди й звірі.
Та тоді золота черепаха сказала старим:
- Панотець і матінка, дозвольте мені пірнути на дно, там я стану дивитися, щоб наш пліт був приміцно прив'язаний. Поки я буду під водою, ви ні про що не тривожтеся, сидите собі спокійно на плоті. А якщо я вам знадоблюся, тільки смикніть за мотузку, негайно до вас випливу.
Старий з бабусею по черзі доглядали за плотом. Дуже вони боялися вода, що як би вирує, не рознесла його у тріски. Раптом звідкись приплив тигр. Побачив він добротний пліт, заблагав:
- Згляньтеся треба мною, добрі люди, урятуйте мене від смерті на дні безодні, буду вам вдячний до самої смерті.
Захвилювалися старий з бабусею, не знають, як бути. Смикнули вони за мотузку, золота черепаха виплила негайно наверх. Запитує її старий:
- Скажи, мила, як нам бути? Проситься тигр на пліт, молить, щоб виручили його з лиха. А ми знати не знаємо, рятувати таких лютих тварин, як тигр, чи ні.
- Урятуйте тигра, - мовила золота черепаха й пірнула на дно.
Незабаром з'явилася біля плота величезна змія.
- Добрі люди, - заблагала вона, - поберіть мене на пліт, урятуйте, а вуж я у боргу не залишуся, століття буду вам вдячна.
Старий з бабусями знову смикнули за мотузку, і цього разу золота черепаха відразу ж виплила наверх.
- Та цю повзучу тварину треба пошкодувати, - сказала вона й негайно зникла у воді.
Старий з бабусями послухалися золоту черепаху й пустили змієві на пліт. На інший день до плота підплила людей. Вчепився він за пліт і заблагав:
- Сили мої на результаті. Не дайте мені, нещасному, загинути, допоможіть забратися на пліт, а вуж я постараюся відплатити вам добром.
Старий з бабусями знову смикнули за мотузку, знову покликали черепаху й ще раз запитали у неї ради. Виплила золота черепахи й сказала:
- Ніяк не можна кинути людину у лиху, допоможіть йому. А через сім днів вода схлинет, знову підемо на поле, знову кукурудзу ростити станемо.
Через сім днів вода й справді схлинула. Тигр, змії й людей подякували старому з бабусею й золоту черепаху за їхню доброту та й відправилися хто куди. На прощання пообіцяли тигр, змія й людей неодмінно заглянути при нагоді до старих у гості.
Схлинула велика вода, знову стали плодоносити поля. Усі пішло як і колись.
Та ось одного разу принцеса, дочка короля Лаосу, відправилася відвідати государиню сусідньої країни. Довелося їй заночувати у густому лісі, наказала вона розбити намети прямо під деревами. А владикою цього лісу був той самий тигр, якого врятували під час повені старий і бабуся. Опівночі тигр непомітно дібрався до наметів, викрав у принцеси всі її коштовності - золото, срібло, камені - і сховав у схованці. Ранком довідалися стражники про пропажу, кинулися шукати злодія, так тільки знайти його їм так і не вдалося.
Прийшов тигр у гості до старого з бабусею й виклав перед ними украдені коштовності.
- Прийміть моє скромне підношення. Це за те, що ви врятували мене від смерті, - сказав тигр.
Старим і у голову не прийшло, що коштовності ці викрадені у принцеси. Вони з радістю прийняли подарунок і поклали у будинку на самому видному місці.
Незабаром після цього провідати старих з'явилася людина, той самий, кому вони не дали втопити у повінь. Побачив він коштовності й поспішив откланяться. Побіг у столицю, у палац так негайно доклав про побачений королеві. Схопили старого з бабусею й заточили у темницю.
Приползла змія провідати своїх рятівників, дивиться, у будинку одна золота черепаха залишилася. Вона й розповіла змії про нещастя, яке струсило зі старими. Вислухала змія золоту черепаху, негайно поповзла до королівського палацу, пролізла у Спокої королеви. Та саме спала міцним сном. Приловчилася змія й вжалила королеву прямо у віко: нещасна королева відразу й окривела на одне око. Від горя й болі ридав вона день і ніч.
Повелів король скликати лікарів із усього королівства й навіть із сусідніх країн, але нікому так і не вдалося зцілити королеву.
Тоді повелів король скликати весь народ, і знову, як не намагалися люди, ніхто не зміг допомогти королеві. Дійшла нарешті черга до старого з бабусею. Повелів король привести їх з темниці у палац.
А треба сказати, що ще раніше змія пробралася до них у темницю й завбачливо навчила, як їм бути. "Поберіть цей корінь, - сказала змія старим. - Він допомагає від зміїних укусів. Ідіть змело у палац і ви врятуєте королеву від недуги".
Так воно й трапилося. Прийшли старий з бабусею у палац і зцілили королеву. Стала вона, як і колись, дивитися на мир обома очима. Дуже зрадів король і подарував старому й бабусі півцарства. З тих пір вони славно зажили у своїх володіннях.