Гилитрутт

29-09-2016, 16:21 | Ісландські казки

Жив за давніх часів один молодий роботящий селянин. Був у нього свій хутір з великими пасовищами й багато овець. Та ось він одружився. Дружина йому, на лихо, попалася ледарка й ледарка. Цілими днями вона била байдики, навіть обід чоловікові й те лінувалася приготувати. Та чоловік нічого не міг з нею поробити.

Одного разу восени приносить він дружині великий мішок вовни й велить за зиму спрясти всю вовну й виткати з неї сермягу. Дружина навіть не глянула на вовну. Час іде, а вона й не думає ухвалюватися за роботу. Хазяїн ні-ні та й нагадає їй про вовну, тільки вона й вухом не веде.

Якось раз прийшла до господарки величезна потворна баба й попросила допомогти їй.

- Я тобі допоможу, але й ти повинна виявити мені одну послугу, — відповідає господарка.

- Це справедливо, — говорить баба. - А що я повинна для тебе зробити?

- Спрясти вовна й виткати з неї сермягу, — відповідає господарка.

- Давай сюди свою вовну! - говорить баба.

Господарка притягла весь мішок. Баба скинула його на плече, як пушинку, і говорить:

- У перший день літа я принесу тобі сермягу!

- А як я з тобою розплачуся? - запитує господарка.

- Ну, це дрібниці! - відповідає баба. - Ти повинна будеш із трьох раз угадати моє ім'я. Угадаєш, і добре, більше мені нічого не потрібно.

Господарка погодилася на цю умову, і баба пішла.

Наприкінці зими хазяїн знову запитав у дружини про вовну.

- Не тривожся, — відповідає дружина. - У перший день літа сермяга буде готова.

Хазяїн промовчав, але запідозрив негарне.

Меж тем зима ішла на спад, і ось зауважує хазяїн, що його дружина з кожним днем стає усе похмуріше й похмуріше. Видне, що вона чогось боїться. Став він у неї випитувати, чого вона боїться, і зрештою вона розповіла йому всю правду — і про величезну бабу, і про вовну. Хазяїн так і обімлів.

- Ось, дурна, що наробила! - сказав він. - Адже те була не проста баба, а скесса, що живе тут у горах. Тепер ти у її владі, добром вона тебе не відпустить.

Якось раз пішов хазяїн у гори й набрів там на купу каменів. Спершу він її навіть не помітив. Та раптом чує: стукає щось у кам'яній купі. Підкрався він ближче, знайшов щілину між каменями й заглянув усередину. Дивиться: сидить за ткацьким верстатом величезна потворна баба, ганяє човник і співає собі під ніс:

Га-ха-Га! Ніхто не знає,

Як мене кличуть!

Хо-хо-Хо! Ніхто не знає,

Що ім'я моє Гилитрутт!

Та тче собі так тче.

Зміркував хазяїн, що це та сама скесса, яка приходила до його дружини. Побіг він додому й записав її ім'я, тільки дружині про це нічого не сказав.

А тим часом дружина його від туги так від страху вже й з постелі підніматися перестала. Пошкодував її хазяїн і віддав їй папірець, на якому було записане ім'я велетки. Обрадувалася дружина, а однаково тривога її не відпускає — боязно, що ім'я виявиться не те.

Та ось настав перший день літа. Господарка попросила чоловіка не йти з будинку, але він їй сказав:

- Ну, немає. Ти без мене зі скессой столковалась, без мене й розплачуйся. - Та пішов.

Залишилася господарка будинку одна. Раптом земля затряслася від чиїхось важких кроків. Це з'явилася скесса. Господарці вона здалася ще більше й безобразніше, чим колись. Жбурнула скесса на підлогу шматок сермяги й закричала громовим голосом:

- Ну, господарка, говори, як мене кличуть!

- Сигни, — відповідає господарка, а у самої голос так і тремтить.

- Може, Сигни, а може, і ні, спробуй-но вгадати ще один раз!

- Оса, — говорить господарка.

- Може, Оса, а може, і ні, спробуй-но вгадати втретє!

- Тоді не інакше як Гилитрутт! - сказала господарка.

Почува скесса своє ім'я й від подиву звалилася на підлогу, так що весь будинок затрясся. Правда, вона відразу підхопилася й забралася геть. Та з тієї пори у тих краях ніхто її не бачив.

А вуж дружина селянина була рада-радісінька, що позбулася скесси. Та з того дня її начебто підмінили, така вона стала добра й роботяща. Та завжди сама ткала сермягу з вовни, яку восени приносив чоловік.

Зараз ви читаєте казку Гилитрутт