Жили-Минулого, а може, і ні, старий з бабою. Горювали бідняки, що немає у них дітей.
Одного разу старий орав землю на своєму полі. Опівдні зібралася баба понести йому поїсти. Поклала у хурджин кукурудзяний корж, глечик кислого молока й пішла у поле. Вийшла за околицю й раптом чує писклявий голосок:
- Мати, дай я понесу хурджин!
- Хто ти, маленький, де ти?
- На землі я, твій синок!
Нагнулася баба й бачить - стоїть на землі крихітний хлопчик, тягнеться руками до хурджину.
- Добре, спробуй понеси, мій Церодена! - засміялася баба. Дала йому хурджин, допомогла перекинути через плече. Так хіба під силу Церодене така ноша! Придавив хурджин маляти, ледве не придушив його. Побрала баба сину на руки.
Прийшли вони у поле. Побачив Церодена плуг і зажадав:
- Дай, батько, я поведу бика! Посади мене на ярмо!
- Куди тобі, махонький! - дивується старий.- Не всидиш на ярмі, звалишся, затопче тебе бик.
- А я прагну вести бика, прагну вести! - затявся Церодена. Посадив
Старий сину на ярмо. Не стримався Церодена, упав і загубився у пухкій землі.
- Загинув наш Церодена! - горюють старі, не можуть знайти маля. Церодена-У перекладі значить: "з палець".
Не загинув Церодена, не загубився у землі. На його щастя, нагнав вітер
Хмари, покотив по небу залізні м'ячі - загримів грім, полила злива! Розмило
Землю водою, і вибрався Церодена з борозни.
Промок хлопчик під дощем, змерзнув. Забрався він у виноградник, розвів під лозою багаття й сіло погрітися. Сидить гріється, пісеньку співає так головешки поправляє.
У цю саму пору біг повз голодний вовк. Помітив він Церодену й ощирився від радості-хоч на один шмат їжа найшлася!
- Знімання я тебе! - говорить вовк.
- А ось і не з'їж!-відповідає Церодена.
Роззявив вовк упасти, схопив хлопчиська, так застряг Церодена у вовка у уламку зуба.
Сидить там і колупає гострою паличкою. Завив вовк від болю.
- Вилазь! - волає вовк.
- Не вилізу - проковтнеш!
- Говорю, не проглочу!
Не вірить Церодена, колупає у уламку паличкою.
Немає вовкові сечі терпіти біль. Заприсягся, що не з'їсть хлопчика.
- Виходи, Церодена, я тобі ягничку із золотим руном подарую, - молить вовк. Роззявив вовк упасти, і вистрибнув хлопчик на землю. Привів вовк Церодене ягничку із золотим руном і втік ладь. Погнав Церодена ягничку до села. Ідуть вони - ягничка травичку пощипує, Церодена на сопілці із соломки награє. Так і дійшли вони до будинку. Обрадувалися хлопчикові старі - хоч і маленький, а Усе-таки син!