Прилягли одного разу два приятелі-бідняка на м'якій травичці у поле й повели розмова про той про сем. Стемніло, небо густе всипали зірки. Один з бідняків оглянув поглядом поле й говорить:
- Ех, було б це поле моїм, розвів би я ослів!
- А мені б стільки овець, скільки на небі зірок! - розмріявся інший.
- Де ж ти таку тьму овець пасти будеш? На моєму, чи що, поле? Моїх ослів без трави залишиш?-запитав перший.
- Виходить, твоїм ослам треба пастися, а моїм вівцям немає?!-образився другий.
- Не дозволю тобі пасти овець на моєму полі! - закричав перший.
- Не дозволиш - силою зжену й тебе й твоїх ослів!
Слово за слово - розгорілася суперечка. Пустили у хід кулаки, б'ють один одного нещадно.
Іде повз людей, запитує:
- Чого б'єтеся? Що ви не поділили? Розповіли приятелі, через що заспорили.
- Розуму у вас - хоч відбавляй!-розсміявся подорожанин.- Без причини боку один одному нам'яли.