Жив на світі мисливець. Був він влучний, спритний і щасливий. Ніколи не вертався з полювання без видобутку. Але ось одного разу цілий день пробродив він по лісу, і не попалася йому дичина. Стало темніти, пора додому, а мисливець не може вибратися з лісу - заблудився у густій хащі. Плутав він, плутав і очу-тился на великій галявині. На галявині - вежа висока, без вікон, без дверей. Раптом розсунулася стіна вежі, вискочила на галявину маленька козуля й стала прямо перед мисливцем. Пустив мисливець стрілу й убив її. Повісив він на дерево своє шкіряне хутро із хлібом і розвів багаття. Вистругав з гілки шампур, нанизав на нього шматки м'яса й став жарити. Як засичав шашлик над вогнем, мисливець потягнувся до свого хутра дістати хліба, а коли обернувся, очам не повірив - шматки м'яса стали зростатися один з одним і звернулися раптом у живу козулю! Подивилася козуля на мисливця, немов з докором, і зникла за деревами
- Ну й чудеса! - викликнув здивований мисливець.
Отут стіна вежі знову розсунулася, і невідомий голос мовив:
- Хіба це чудеса? Теперішні чудеса мисливець із Лило побачив! Повернувся мисливець додому й перестав з тієї пори ходити у ліс - усе думав про те, що трапилося,. Нарешті розв'язав він знайти мисливця з Лило й розпитати, які чудеса той побачив.
Мати напекла мисливцеві хліба, зібрала його у дорогу.
Довгий шлях пройшов мисливець, зносив каламани й не зустрів у шляху Каламани - рід селянського взуття із сирицевої шкіри. ні однієї живої душі. Через багато земель вела його дорога й довела нарешті до високої вежі. У цій вежі й жив мисливець із Лило.
Радо зустрів хазяїн прибульця, почастував, як покладено. Розповів йому наш мисливець, яке чудо з ним приключилося, повідав про козулю з вежі без вікон і дверей і про невідомий голос, донесшийся звідти.
- Розкажи мені, які чудеса довелося тобі побачити, - попросив гість хазяїна.
- Добре, послухай, що із мною приключилося, - відповідав мисливець із Лило.- Мені було років п'ятнадцять, - почав він, - коли вмерла моя мати. Батько одружився другий раз. Не злюбила мене мачуха. Що я не зроблю - усі не так, усім вона незадоволена, лає й б'є мене. Побрав я й поскаржився батькові. Він побранил мачуху. А коли на інший день батько пішов на полювання, мачуха схопила батіг і як хльосне мене, говорячи: Звернися у собаку! Я й слова мовити не встигнув - перетворився у собаку. Повернувся батько з полювання, я до нього. Заскиглив, трусь про його коліна. Отут підскочила мачуха й батька теж ударила батогом, звернула його у голуба. Став батько мий птахом. Чим міг допомогти мені голуб? Жив я собакою у дворі. Мачуха пинала мене, морила голодом - раз у три дні кине суху кірку й дасть води. Охляв я, ледве ноги волочив. Думаю, треба рятуватися. Вибрався ранком тихенько знадвору й поплівся на базар. Там один добрий м'ясник кинув мені шматок печінки. Я схопив зубами печінку й поніс до вогню - поруч жарили шашлик. Поклав шматок печінки на палаючі вугілля й чекаю, коли зажариться. М'ясник, зрозуміло, здивувався, що я зовсім людський-людські-по-людські готовлю поїсти, і побрав мене до себе у будинок.
Я служив йому вірно, зірко опікував і будинок і сім'ю. Слух про мене - про дивний собаку - облетіло усе місто. Люди звідусіль приходили подивитися на мене.
Прийшов раз до мого хазяїна багатий купець і сказав, що будинку у нього діється негарне: хтось краде його дітей. Яких тільки сторожів не ставив, однаково зникають діти.
Дай мені на час твій собаку, - попросив купець мого хазяїна, - може, піймає вона злодія.
Хазяїн відпустив мене до купця.
Саме у той день у дружини купця народився син. Усю ніч я був насторожі. Над ранок дивлюся - звідки не візьмися, баба-горбата крадеться до колиски! А мати й нянька сплять, нічого не чують. Я кинувся на горбату й повалив її, не дав віднести дитину.
Відпусти мене, син мисливця, відплачу тобі добром, - зашептала баба. Я здивувався, звідки горбата знає, що я людей, і відпустив її. Настав ранок. Побачив купець, що дитина не пропала, і з радощів нав'ючив на мене повний хурджини золота. Іди, - говорить, - неси своєму хазяїнові.
Я пішов, так тільки не до м'ясника, а додому, до мачухи. Думаю, може, зглянеться треба мною, як побачить, скільки золота їй приніс, і поверне мені людський вигляд.
Приніс я мачусі золото. Засміялася вона від радості, але залишила собакою, а на подяку дозволила лежати у порога будинку так обіцяла добре годувати.
Пропала у мене надія на порятунок!
Одного разу повз наш будинок проходила отара - пастухи переганяли овець на гірські пасовища.
Сподобався мені один добрий на вид молодий пастух, і я увязався за ним. Не відігнав мене пастух, навіть погладив по голові.
До вечора ми вже були у горах. Пастухи зарізали на вечерю вівцю. Своїм собакам кинули серце й печінка, а мені одну кістку.
Уночі полив заливний дощ. Осміліли вовки й з усіх боків підступили до овець. Вівчарські собаки до відвалу наїлися й спали мертвим сном, а я всю ніч воював з вовками. Багато їх дібралося до загону. П'ятьох придушив, інші розбіглися. Словом, урятував я у ту ніч овець. Ранком схопив я молодого пастуха за полу чохи зубами й потяг до місця нічного бою, показав
Мертвих вовків. З того дня пастухи всіляко пеклися про мене навіть вівцю для мене заколювали.
Одного разу у густий туман вівці розбрелися по далеких схилах. Пастухи
Забігали, почали збирати отару. Я теж носився - допомагав ім. Пригнав я кілька десятків овець до нашого загону, а пастухів немає - встигнули перекочувати на інше місце. Недовго думаючи я повів овець додому, спробував ще раз піддобрити мачуху.
Задоволена залишилася мачуха видобутком, а однаково не зглянулася - дуже злобливої була. Хльоснула мене батогом і мовила: Стань перепелом на поживу шулікам! Звернула вона мене у перепела.
Полетів я ладь від рідного будинку - що мені було там робити?
Ішла молотьба. Селяни тягали снопи на гумно. Опустився я у дороги й став виклевивать зерна з упалих колось. Раптом здався у небі шуліка. Я спурхнув і сіл на плече шедшего повз хлопця. Він приніс мене до себе додому.
Покликав свою бабусю й говорить:
Зажар перепела, - а сам пішов розвантажувати гарбу.
Побрала мене баба у руки й шепотить:
Ось і потрапив ти до мене, син мисливця!
Я довідався її. Це була та сама горбата, що тягала дітей у купця. Тепер я відплачу тобі добром, - сказала баба й сховала мене під мискою.
А коли хлопець пішов знадвору, випустила й сказала:
Несися додому, але у кімнату влети через вікно. У правому куті висить
Батіг твоєї мачухи, потрися про неї й обернешся людиною. Побери потім
Батіг і стьобни мачуху. Зверни її у ослицю, пускай попрацює на тебе.
Послухався я горбату-бабу, зробив, як вона сказала.
Скінчив мисливець із Лило своє оповідання й повів гостя у двір.
- Дивися, як вимостив я двір! Дивися, яка у мене висока вежа! Не порахувати, скільки каменю й піску перетаскала моя ослиця. Ось які чудеса довелося мені випробувати!
Радість - тут, горі - там. Відрубай - їм, борошно - нам. Заєць-Трусишка, вовк-дурень і крутійка-лиса
Жив-Був заяц-трусишка. Аег він якось відпочити під дубом. На дуб опустилася ворона й кинула вниз жолудь. Догодив жолудь зайцеві у чоло. Перелякався трусишка, підхопився й поскакав із усіх ніг: думав, небо валиться й упав йому на голову обломочек. Біжить він, а назустріч вовк:
- Ти куди, заєць?
- Біжи, братик! Небо валиться!
Повірив дурний вовк і припустився разом із зайцем.
Назустріч їм лисиця. Помчалася разом з ними, навіть не запитала, куди й навіщо.
Біжать утрьох. Добігли вони до затишного місця й сховалися. Місце затишне, тільки є там нема чого.
Зголоднів вовк і з'їв зайця. Утамував ненадовго голод. Та знову їсти захотів, став поглядати на лисицю.
Догадалася лисиця, що у вовка на розумі, і розв'язала перехитрити його. Оглянулася- бачить: сорока на дереві. Показала на неї вовкові й запитує:
- Слухай, сірий, прагнеш стати строкатим як сорока? Не довідаються тоді тебе люди!
- Прагну, - говорить вовк.
- Підемо до ріки, там завжди буйволи лежать у воді. Задеремо одного, крізь тушу проліземо й станемо строкатими.
Пішли уздовж ріки, набрели на буйвола й задерли його.
- Давай тепер проліземо крізь тушу, - говорить лисиця, - і станемо строкатими, строкатіше сороки.
- Добре, тільки ти полезай першої, - погодився вовк. Проткнула лисиця кийком гашу так, щоб самої пролізти. Розбіглася крутійка й проскочила крізь діру. Розбігся вовк, сунув
Голову й застряг - ні туди, ні назад! Схопила лиса кийок і давай бити вовка. Завив вовк, так хто йому допоможе!
Так загинув дурний вовк. А крутійка-лиса наїлася досхочу буйволиного м'яса й утекла у ліс. Отут і казці кінець.