Жили у одному лісі звірі. Добре жили, дружно. Одне було погане - не давав їм спокійно жити цар звірів Лев. К. аж-дий день нападав він на кого-небудь із них і з'їдав. День і ніч тряслися звірі від страху - не знають, кого з них розтерзає Лев завтра.
Набридло звірам вічно тремтіти за своє життя. Зібралися вони й стали рада тримати. Що придумати, як бути, щоб не жити у постійному страху - гинеш один раз, а чекаєш загибель щогодини!
Судили, виряджали й ухвалили: визначити Леву данина й самим відправляти до нього звіра - кожного у свою чергу.
Доклали про розв'язок Леву. Погодився цар звірів, але тільки з угодою:
- Спізнитеся хоч небагато, нарікайте на себе, усіх розтерзаю! Стали звірі щодня носити Леву данина.
Ось прийшла черга йти зайцеві.
- Піти я піду, а з'їсти себе не дам. Та всіх вас позбавлю від ненаситного владики! - говорить заєць.
Сміються звірі:
- Дивитеся, як расхвастался, расхрабрился боягузливий зайчишка! Тільки даремно вони сміялися.
Не з'явився заєць до Леву вчасно. Зголоднів Лев і праг уже кинутися у ліс, розтерзати звірів усіх до одного, але отут здався заєць.
- Де ти пропадаєш, негодник? - заричав Лев.
- Всемогутній володар, - смиренно почав заєць, - я вів до тебе вовка, а по дорозі зустрів нам інший лев. Схопив він вовка й потяг його у яму.
- У яку яму?! Ну-но, покажи мені її!
Заєць привів Лев до глибокої ями з водою й говорить:
- Ось сюди стрибнув твій кривдник!
Схопив Лев зайця, щоб той не втік, і схилився над ямою. Бачить Лев, не обдурив заєць. У темній глибині й правда сидить лев. Дивиться на нього грізно, очима блискає, а у лабетах зайця тримає! Розлютив Лев, заричав і стрибнув у яму розтерзати кривдника й залишився там назавжди.
А тямущий заєць помчався у ліс повідомити інших звірів радісну звістку.