Було у одного багатого хазяїна багато дітей. Та ще був і прийомний син, сиротка. Цього хлопчика у сім'ї не любили, кривдили. Годували погано одягали й того гірше. Працювати змушували з ранку до вечора: він і за оленями доглядав, і дрова колов, і воду носив.
Одного разу до ночі говорить йому хазяїн:
- Нині ніч місячна, світла. У таку ніч вовки нишпорять по лісу, шукають видобуток. Побачать наших оленів – з'їдять. Іди, вартуй череду.
Пішов сиротка до гір, де череда перебувала. Іде, плаче. Дійшов до горушки, присів відпочити. Дивиться –. а Місяць потихеньку вниз спускається. Опустився, підійшов до сиротке й запитує:
- Чому ти плачеш, маля?
- Погано мені живеться, – відповідав хлопчик. Та рас сказав Місяцю про своє життя. Місяць подумав і говорить:
- Ось що. Поберу я тебе до себе. Будеш у мене жити, допомагати мені, у чому знадобиться.
Простягнув він промінь, хлопчик піднявся на нього – і піднявся Місяць назад на небо.
А ранком хазяїн прокинувся, шукає сиротку, свариться:
- Куди він подівся? Куди втік?
Шукали, шукали – так і не знайшли хлопчика. Але одного разу вночі Місяць заглянув до хазяїна у вікно й гово рит:
- Це ти бідного сиротку кривдив? Тепер йому добре, він у мене живе. А тобі за твою жорстокість ще дістанеться!
Та пішли у злого хазяїна нещастя: спочатку майже всі олені впали, розорився він, потім діти поумирали…
А хлопчик сиротка живе у Місяця. Усі народи бачать його у місячні ночі. Коштує хлопчик і сміється. Та я його бачив. Подивитеся – побачите й ви!