Жив один мужик з бабусею матір'ю й молодою дружиною. Полював. Одного разу відправився на полювання. Ідучи по тайзі, побачив Кингира залізний птаха. Кингир летить, гримить: Кингир, кингир! Підлетів до мужика. Схопив його за голову й поніс. На скелі, у каменях, перебувають дитинчата птаха. Кингир приніс мужика у своє гніздо, до дитинчат. Заговорив Кингир:
- Сьогодні загримить грім, так ти, мужик, вартуй моїх дітей. Не дай загинути їм від грому!
Будинок Кингира був усередині каменю, у печері. Діти Кингира ощипали всі волосся людини, особа його подряпали. Кингир. побачив, що йде хмара, пішов. Грім підходить, гримить, мужик дітей Кингира за крила потяг з гори, сунув їх у кущі сам сіл, чекає. Грім прийшов, над ними став гриміти, діти Кингира бояться, падають униз намертво.
Коли грім перестав гриміти, вони знову ожили. Мужик схопив їх за крила, потяг у гніздо, на вершину гори. Дитинчата Кингира, відіграючи, дряпають йому особа.
Ось прийшов сам Кингир, побачив, що діти його цілі, зрадів. Приніс своїм дитинчатам зайців. На другий день знову Кингир пішов, сказав мужикові:
- Сьогодні знову захищай моїх дітей від грому. Сам Кингир пішов полювати. Діти знову, відіграючи, дряпають особа мужика. А він подумав подумав, розв'язав співати. Було рано, ранок був дуже холодний. Мати мужика, хоча й перебувала у чумі, але голос сина почула. Квапливо вийшла із чуму, розбудила свою невістку, сказала:
- Послухай, голос схожий на голос мого сина, співає він де те нагорі. Я почула. Вийди скоріше ти, послухай гарненько.
Невістка вийшла, разом стали слухати. Невістка сказала:
- Дійсно, він. Це мій, чоловік співає. Баба сказала:
- Піймаємо верхівкових оленів так поїдемо до нього. Піймали вони верхівкових оленів, запрягли й поїхали швидкої клуса.
Їдуть уже по підніжжю скелі. Наблизилися, прив'язали своїх оленів. Самі пішки пішли, полізли нагору на скелю.
Побачили, що їх мужик возиться з дітьми Кингира. Жінки запитали його:
- Навіщо ти прийшов сюди? Він відповів:
- Кингир мене за голову схопив так сюди й притяг. Ідіть скоріше додому, принесіть мені бубон.
Жінки так і зробили, принесли бубон, самі виїхали додому. Сіл мужик у будинку Кингира й став бити у бубон. Б'є як грім гримить. Діти Кингира злякалися, упали намертво. Мужик дітей поруч усіх уклав, бубон сховав. Кингир прийшов і сказав:
- Діти мої вже сплять.
Увійшов у свій будинок, мужик сидить у дверей. Раптом мужик ударив у бубон. Кингир злякався, упав і вмер. Пішов мужик до себе у чум. Прийшов додому, рідні бачать, що він став дурний; а дурним він став тому, що дитинчата Кингира ощипали його волосся, ранили його голову, роздряпали його особу.