Було це давно, дуже давно. Та коли це було, не упомнишь. Зібралися у Великого озера всі болотні птахи. Зібралися й заспорили. Кожна хвалить себе:
- Я краще всіх птахів на землі, – кричить болотний кулик, – швидше мене жодна птах не літає!
- Дурний! - відповідає йому качка нирок. - Скажи, хто краще мене поринає?
Із за великої купини вийшов журавель:
- Жалюгідні ви птаха, гляньте на мої довгі ноги, і ви скажете, що журавель – найкращий птах!
Почув це Лісовий хазяїн і зробив так, що качка стала ненажерою, заплила жиром і обважніла, болотний кулик стисся – став маленьким, непомітним птахом, а у журавля ноги висохнули й не сталі гнутися. Тому журавель самка й висиживает пташенят на високій купині, а у іншому місці сидіти не може: прямі й довгі ноги нікуди запроторювати.
Усі болотні птахи присмирніли. Лише журавель розсердився на Лісового хазяїна й пішов до нього за правдою. У цей час Лісового хазяїна з усіх боків оточили пташинки пташини. Вони просили Лісового хазяїна:
- Допоможи! Узимку холодно, а на південь летіти нам важко: малі у нас крабоця, утомлюємося ми, падаємо, умираємо.
Та як тільки здався довгоногий журавель, Лісовий хазяїн розсміявся:
- Ось вам, пташинки, гарний небесний олень, він буде возити вас на південь…
З тієї пори, як тільки поднимуться у небо журавлі, щоб летіти у теплі країни, їх оточує тьма тьмуща пташинок. Вони квапляться зайняти ліпше місця на довгих ногах журавлів. Так щоосені журавлі відвозять від нас на південь пташинок, а навесні привозять їх до нас назад.