Це було давно. Тоді на нашій землі птаха ще не вміли співати, а тільки кричали й розмовляли людською мовою. Тільки один ворон думав, що він умет співати. Кричав: Кар! Кар! Кар! - і всім говорив, що його так співати навчили люди.
Одного разу на своєму суглане птаха розв'язали просити Хевеки, щоб він дав їм пісні. Прийшли до Хевеки й говорять:
- Ми теж прагнемо співати. Геть як Північне сяйво гарне співає. Ми так само прагнемо співати.
Подумав Хевеки й говорить:
- Я однакові пісні дати не можу. Ви поберіть пісні у Північного сяйва. Його вночі люди не слухають. Усе сплять, коли воно співає. А ви дайте Північному сяйву частина свого оперенья.
Птаха полетіли до Північного сяйва й попросили дати їм пісні, а собі побрати їх оперенье.
Обрадувалося Північне сяйво, побрало у птахів саме різне пір'я, а птахам віддало свої пісні.
З того дня Північне сяйво ночами різними квітами відіграє, а Птаха самі різні пісні співають.
Нікого не скривдив Хевеки. Та людині від цього добре. Радіє він, коли на Північне сяйво дивиться й пісні птахів слухає.
А ворон заздрить і від злості ще голосніше каркає.