Один слабкий проти сабоного, що миша проти ведмедя: накриє ведмідь лапою – і немає її. А два слабкі проти сабоного – ще подивитися треба, чия побере!
Один ведмідь зовсім закон забув: став пустувати, став дрібних звірків кривдити. Не стало від нього життя ні мишам, ні еврашкам, ні тхорам. Та тарбаганам, і тушканам, і стовпчикам від нього життя не стало. Хто б його винив, якби ведмідь із голоду на них поласився? А то ведмідь – ситий, жирний! Не стільки їсть, скільки давить. Сподобалося йому малят ганяти. Та ніде від нього не зникнеш: у дуплі – дістане, у норі – дістане, на гілці – дістане й у воді – дістане!
Плакали звірі, але терпіли. А потім прийнявся ведмідь дитинчат їх переводити. Це вже остання справа, ні до чого не придатна справа – гірше цього не при - думаєш! Став ведмідь пташині гнізда розоряти, став у норах дитинчат губити…
У мишки крихітки всіх роздавив. Раз ногою ступив – і жодного у живі не залишилося. Плаче мишка, метається. А що вона одна проти ведмедя зробити може?
У пташки синички гніздо розорив ведмідь, усі яйця поїв. Плаче синичка, навколо гнізда літає. А що вона одна проти ведмедя зробити може?
А ведмідь регоче над ними.
Біжить мишка захисту шукати. Чує – синичка плаче. Запитує мишка:
- Агов, сусідка, що трапилося? Що ти плачеш? Говорить синичка:
- Уже час був вилупитися з яєчок моїм дитинкам! Клювиками у шкарлупку стукали. Зжер їхній ведмідь! Де захист знайду? Що одна зроблю?
Заплакала й мишка:
- Уже чорною шерсткою мої дитинки докриваться стали! Уже вічка відкривати вони стали! Та теж ведмідь погубив усіх!
Де захист знайти, як урятувати дітей від нього? До Тайгового Хазяїна йти – далеко. Самим ведмедя покарати – сил у кожного мало. Думали, думали – придумали. Чого боятися? - говорять. - Нас тепер двоє!
Пішли вони до ведмедя. А ведмідь – сам назустріч. Іде, перевалюється з ноги на ногу. По звичці вже й лапу підняв, щоб мишку із синичкою прихлопнуть, одним ударом обох сусідок роздавити.
А синичка кричить йому.
- Агов, сусід, перегоди! У мене новина гарна є!
- Що за новину? - ричить ведмідь. - Говори, так скоріше!
Відповідає йому синичка:
- Бачила я у сусідньому гаї рій бджолиний. Полетіла туди – дивлюся – ціла колода меду, до країв повна, мед на землю сочиться. Дай, думаю, ведмедеві скажу…
Почув ведмідь про мед, відразу про усе забув, слинь розпустив.
- А де та колода коштує? - запитує він у синички.
- Ми тебе проводимо, сусід, – говорить йому миша.
Ось пішли вони.
Синичка спереду летить, дорогу вказує, далекої дорогий ведмедя веде. А миша навпростець до того гаю побігла.
Підбігла до колоди, кричить бджолам:
- Агов, сусідки, у мене до вас велика справа є! Злетілися до неї бджоли. Розповіла миша, какоеу її справа.
Говорять їй бджоли:
- Як у цій справі не допомогти! Допоможемо! Нам цей ведмідь теж багато худого зробив – скільки колод роздавив!
Довела синичка ведмедя до гаю, показала, де колода лежить. А ведмідь уже й сам її побачив, кинувся до колоди, облизується, сопе, пихкає… Тільки він до колоди підійшов, а бджоли всім роєм налетіли на нього. Стали жалити з усіх боків! Махає на них ведмідь лапою, убік відганяє, а бджоли – на нього! Заревів ведмідь, кинувся назад. А ока у нього запухнули від бджолиних укусів і закрилися зовсім. Не бачить ведмідь дороги. Лізе навпростець по всіх байраках, по всім валежинам і корчам. Плаче, спотикається, у кров роздерся. Апчелиза їм!
Одне ведмедеві порятунок – у воду кинутися, відсидітися у воді, поки бджоли не полетять назад. А ока у ведмедя запухнули, не бачить він, куди біжить. Згадав він отут про мишу так про синичку. Закричав щосили:
- Агов, сусідки, де ви?
- Отут ми! - озиваються миша із синичкою. - Загризають нас бджоли, гинемо ми!
- Проведіть мене до води! - кричить ведмідь. Села синичка на одне плече ведмедеві, вскочиламишка на інше. Реве ведмідь. А сусідки говорять йому, куди повернути, де бігти, а де – через валежину перелазити. Говорить йому синичка:
- Уже ріку видне, сусід. Говорить йому миша:
- Тепер зовсім близько, сусід.
- Ось добре! - говорить ведмідь. - А то зовсім мене прокляті бджоли закусали! Чим далі – тем больней жалять!
Не бачить він, що бджоли давно відстали. Отут кричать йому сусідки:
- Стрибай у воду, сусід, так на дно сідай, отут дрібно!
Думає ведмідь про себе: Тільки б мені від бджіл позбутися, а вуж я від вас мокре місце залишу!
Щосили стрибнув ведмідь. Думав – у ріку стрибає, а догодив у ущелину, куди його миша так синичка завели. Летить ведмідь у прірву, то про один стрімчак стукнеться, то про іншу… У усі сторони вовна летить.
Летить поруч із ведмедем синичка:
- Думав, сабоний ти, ведмідь, так на тебе й сили іншої не найдеться? Дитинок моїх з'їв!
Сидить миша на ведмеді, у вовна зарилася, говорить:
- Думав, сабоний ти, ведмідь, так на тебе й сили іншої не найдеться? Дитинок моїх роздавив!
Гримнувся ведмідь на землю. Розбився.
Так і треба йому! Навіщо дитинчат губив?
Набігли звідусіль звірі й птаха малі. Поклонилися вони мишці так синичці, спасибі сказали.
Один слабкий проти сабоного що зробити може!
Два слабкі проти сабоного – це ще подивитися треба, чия побере!