Жили за давніх часів старий з бабою. Дітей у них не було. Спозаранку до самого вечора старий збирав коров'ячий гній і продавав його людям, у яких було своє господарство. А у сусідів старого був син, він у всьому допомагав батькові з матір'ю: те купить, інше купить, немає води у будинку -принесе, немає дров - наламає хмизу. Бачачи, як щасливо живуть сусіди, старий з бабою журилися й говорили один одному: Був би у нас такий син, не знали б ми ні потреби, ні горячи. Якось раз старий побачив купу гною й уже праг піддягти її лопатою, як раптом на купу піднялося жабеня. Старий відігнав його, але жабеня знову на купу вліз. Так повторилося кілька раз. Нарешті старий розсердився, кинув лопату й пішов. Через небагато повернувся й знову побачив жабеня, що сидів на купі гною. Старий здивувався й подумав:
Що за напасть! Може, це чжинчи - злий дух? Подивимося, що він далі буде робити!
Старий до країв наповнив кошика гноєм, повісив їх на коромисло й зібрався йти. Раптом жабеня стрибнуло у одну з кошиків і сів там. Старий нічого не сказав, підняв коромисло й пішов додому. У дворі, не встигнув ще старий поставити кошики, жабеня зстрибнуло на землю. Старий став за ним спостерігати. Жабеня глянуло на старого, а потім вприприжку направився у будинок. Слідом за ним пішов старий і говорить бабі:
- Не знаю, що й робити. Увязався за мною це жабеня. Як не б'ю його - не відстає, як не жену - не відстає.
Баба відразу зміркувала, що жабеня цей не простій, і почала заспокоювати старого:
- Ну й добре. Жабеня, він теж живаючи тварина. Раз прийшов, нехай залишається: боляче вуж порожньо у нас у будинку, а з ним усе веселіше буде.
Вони залишили жабеня у себе й стали ходити за ним, начебто за рідним сином.
Пройшов рік, жабеня виросло, став зовсім більшим. Ока у нього горіли, немов два червоні вогники. Говорить якось баба старому:
- М'яса більше немає. Будеш додому вертатися, купи небагато. Не встигнув старий і слова вимовити у відповідь, як жабеня раптом заговорило людським голосом:
- Мати, не проси батька, я сам принесу м'яса. Старий з бабою й здивували, і налякалися, і обрадувалися. Здивували, що жабеня заговорило людським голосом, злякалися - вуж не перевертень чи до них з'явився, обрадувалися - адже жабеня назвало їхнім батьком з матір'ю. Та, набравшись хоробрості, ласкаво звернулася баба до жабеняти:
- Як же ти, мій хлопчик, принесеш нам м'ясо?
- Хе, дуже просто, - відповіло жабеня.- Загорни гроші у хустку, а хустка пов'яжи мені на шию.
Баба так і зробила: загорнула гроші у хустку, а хустка зав'язала на шиї жабеняти. Жабеня вискочило з кімнати й опинився у дворі. У наступну мить почули старий з бабою: на вулиці немов грім загуркотів. Старі вибігли у двір, глянули: день ясний, на небі ні хмарини. Жабеняти вони ніде не знайшли й повернулися у будинок. Жабеня ж у цю пору сидів на крамниці у м'ясника, і між ними йшла така розмова:
- Розв'яжіть хустку, - сказало жабеня, - поберіть там гроші й зважте небагато м'яса.
М'ясник спочатку злякався, але потім подумав: Очевидно, це не просте жабеня, а який-небудь дух-перевертень. Подивившись на жабеня, м'ясник сказав:
- Добре, дам я тобі м'яса. Але як ти віднесеш його додому?
- Загорніть м'ясо у хустку, а хустку прив'яжіть мені на спину, - відповіло жабеня.
М'ясник не гаючись відрізав шматок м'яса, загорнув у хустку, а хустка прив'язала жабеняті до спини. Жабеня вийшло із крамниці й відправився додому.
Побачивши, що жабеня повернулося та ще приніс м'ясо, старі не могли нарадуватися - нарешті й до них прийшло щастя. Утрьох вони зажили у злагоді й спокої.
Але ось одного разу жабеня заявило, що прагне одружитися на дочці імператора. Почув про це, старі всполошились, від страху у них ледве мова не оніміла. Сказала баба жабеняті:
- Хто піде за тебе? А ти ще здумав побрати у дружин дочка імператора! Якщо прагнеш, щоб ми живі залишилися, не заговорюй більше про це. Імператор накаже всім нам голови відрубати, якщо тільки ми посміємо сватати принцесу. До того ж звідки нам, біднякам, побрати грошей на подарунки й весілля? Але жабеня стояло на своєму:
- Про гроші не турбуйтеся. Скільки знадобиться - я дістану. Так що
Ідіть спокійно сватати принцесу. Нехай тільки імператор відмовить - отут я йому покаджу, змушу, як говориться, надягти черевики навиворіт. Я води прижену, обрушу стіни його палацу.
Довелося старому й бабі виконати волю сина. Вони покликали свата й розповіли йому, що прагнуть посватати государеву дочку. Побачив сват, що син у старих не людей, а жабеня, і теж злякався. Але раз така справа, відправився він у золоті тереми - дорогоцінні хороми государя, так так і не вирішився рота розкрити, назад пішов. Не вирішився він про свою справу сказати й у другий раз, і у третій. Нарешті імператор сам запитав свата, навіщо він подарував.
Тоді сват набрався духу й заговорив:
- Ваша величність, я боюся, розгніваю вас, і велите ви мені голову зняти. Тому й мовчу.
-Говори, що за справу у тебе до мене. Я не трону тебе!
- Ваша величність, у столиці вашого царства живуть старий з бабою й сином, тільки син у них не людей, а жабеня. Старі боялися, як би їм не відрубали голови, і послали мене до вас. Проти волі батьків жабеня розв'язало одружитися на принцесі, вашої дочки, та ще пригрозив води пригнати, стіни дворцови обрушити, якщо ви відмовитеся видати за нього дочка. Почув мовлення свата, імператор задумався:
Не інакше як це жабеня якийсь дух-перевертень. А може, це дракон, що обернувся жабою, з'явився у будинок до старих? Подумав так імператор і звернувся до свата:
- Послухай, сват, як говориться, у сім'ї всього одна дочка, а сватають її сто наречених. Справа це нескладне, я згодний віддати дочка заміж за жабеня, але при одному умові: нехай він за ніч побудує золотий міст від мого палацу до свого будинку, а по обидва боки мосту верби посадить, а на вербах щоб були плоди, і не прості, а перли так агати. Виконає жабеня ця умову - віддам за нього дочка.
Сват вийшов з палацу, відправився до старих і розповів їм про імператорську умову. Жабеня почуло, розсердився й говорить:
- Імператор поставив таку умову, щоб Познущатися треба мною. Подивимося, хто кого посоромить! Не міст золотий побачить він ранком, а руїни своїх золотих теремів так дорогоцінних хором.
Опівночі імператор прокинувся від сабоного гуркоту. Глянув: увесь палац у воді. На очах у нього стіни стали одна за іншою валитися, а до світанку від палацу залишилися одні руїни. Переляканий на смерть імператор ледь урятувався зі своєю сім'єю. Призвав імператор свата й сказав:
- Я на усе згодний, нехай тільки жабеня побудує мені палац заново. Сват пішов до старих і передав їм слова імператора. Жабеня почув, вийшов на вулицю, спочатку повернувся на захід, потім - на схід, квакнув раз, інший, третій - вода й зникла. Ранком імператор відкрив очі й на місці палацу побачив новий, у кілька поверхів. Від воріт до самого будинку старих ішов золотий міст, по обом його сторонам росли верби, а на вербах висіли перли так агати. Побачивши такого чуда імператор нічого більше не міг сказати й віддав дочку заміж за жабеня.
Побачивши, що її наречений жабеня, а не людей, принцеса засмутилася. Однак уночі замість жабеняти вона побачила поруч із собою гарного стрункого юнака й заспокоїлася. Старі теж обрадувалися, довідавшись, що син їх не жабеня, а людей.
Одного разу старих запросили у один будинок на весілля, і вони відправилися туди разом з невісткою. Прийшли - глядь, а їх син теж там. Гості надивитися не могли на пригожого юнака й запитували друг у друга: Чий це син? До чого ж гарний? Один сказав:
- По дорозі сюди я бачив його, він вийшов з будинку старого, який збирає гній. Напевно, це його син.
Іншої сказав:
- Хе! Не чув, щоб у старого був син. Є у нього жабеня. Не чи йому старий побрав у дружин дочка імператора?
Так гості вели між собою розмова, і кожному хотілося розпитати юнака.
Принцеса слухала-слухала й раптом подумала:
Удень він ходить у жаб'ячій шкірі, а вночі її знімає. Поки він тут, піду-но я додому й сховаю його жаб'ячу шкіру, щоб не носив він її більше. Розв'язавши так, принцеса звернулася до свекрухи:
- Мені щось нездужається, може, додому підемо?
- Як же піти, якщо наречену ще не привезли? Нас засміють!
Однак принцеса стояла на своєму, хворій причинялася. Тоді баба вибачилася перед іншими жінками, сказала, що невістка нездужає, і пішла разом з нею. Удома принцеса негайно ж пішла до себе у кімнату, знайшла жаб'ячу шкіру й кинула її у старий колодязь. Повернувшись по полудню додому, чоловік праг надягти жаб'ячу шкіру, але її не виявилося на місці. Він довго шукав, потім дружину запитав, не чи бачила вона еголягушачью шкіру, а дружина у відповідь: ні, мол, не бачила. Чоловік сабоно засмутився. З тієї пори він з кожним днем худнув, а особа його ставала всі желтее. Та ось одного разу він не зміг піднятися з постелі. Старі затурбувалися й сталі благати принцесу віддати жаб'ячу шкіру, якщо вона її сховала. Але принцеса сказала, що нічого не знає. А чоловікові ставало усе гірше й гірше. Старі покликали лікаря, той пощупав у хворого пульс і сказав із тривогою:
- Віддайте йому - жаб'ячу шкіру, інакше він умре.
Почув це, принцеса загорювала й у всьому зізналася. Вона сказала, що кинула жаб'ячу шкіру у колодязь. Старі побігли до старого колодязя, витяглися жаб'ячу шкіру, але вона вже почала гнити.
Чоловік принцеси, побачивши це, засумував і звернувся до батька з матір'ю й дружині:
- Вам треба не гаючись покинути цей будинок. Місто перебуває у улоговині, а через три дні заюшить злива й затопить його. Я - син володаря драконів Східного моря. Десять із зайвим років тому я надяг жаб'ячу шкіру - праг перетворитися у людину. Через три дні я назавжди став би людиною, але тепер уже нічого не поправиш. Так що попередите імператора, щоб поквапився піти з міста зі своїми підданими.
Старі й принцеса не прагли йти й гірко плакали. Тоді син володаря драконів сказав їм:
- Якщо ви й насправді мене любите, негайно ж ідіть на високий пагорб у західній частині міста - там ви будете у безпеці. А про мене не турбуйтеся: як тільки заюшить злива, я відправлюся у Східне море. Почув ці слова, принцеса заридала й говорить:
- Я нікуди не піду. Краще вмру у тебе на руках.
Але син царя драконів не погодився, а вмовив її й старих залишити його й піти. Плачу, старі й принцеса покинули рідний будинок і, добравшись до західної частини міста, піднялися на високий пагорб.
Лікар усе чув і побіг до імператора, щоб попередити його про прийдешнє лихо.
- Ваша величність, - звернувся він до імператора, - на нас насувається лихо. Твій зять-жабеня не просте тварина, а син старого володаря драконів. Твоя дочка побрала його жаб'ячу шкіру й кинула у старий колодязь. Тепер шкіра почала гнити. Якби цього не трапилося, він через три дні назавжди перетворився б у людину. Але зараз уже пізно про це говорити. Через три дні заюшить злива. Зять просив передати тобі, щоб ти разом зі своїми підданими покинув столицю: усе затопить водою.
Імператор злякався й, не гаючись, віддав наказ своїм підданим швидко покинути місто. За три дні він разом з підданими вийшов з міста й укрився у безпечному місці. На третій день зі сходу налетів жовтий вихор. Негайно ж почалася злива, яка суцільною потоку заюшив на місто й умить затопив його. Принцеса й старі стояли на пагорбі й усе це бачили. А над тем місцем, де стояв їхній будинок, прогрохотал грім, і було видне, як злетів у небо дракон. Він зробив кілька кіл над головою принцеси й старих і полетів на схід. Принцеса зрозуміла, що цей дракон - її чоловік. Вона плакала, кликала його, але він зник у хмарах і зник з виду.