Семеро сестер

17-07-2016, 15:00 | Дунганські казки

Давним-давно, у старі часи, жили старий з бабою. Та було у них семеро дочок - одна інший краше. Мати, дивлячись на них, не могла нарадуватися. Тільки були вони неслухняні, так ненажерливі. Усе, що заробляв старий, тільки-но вистачало на їжу. Старий рубав дрова у горах і возив продавати па базар, а дружина його господарювала.

Одного разу пішов старий за дровами. Бачить - під зеленим кустиком у затишному гніздечку лежать 7 яєць - біленьких і великих. Зрадів старий, склав яйця

У солом'яний капелюх, нав'ючив дрова на ішака й поспішив додому. А справа була до обіду. Віддав старий яйця бабі й строго покарав:

- Напечи коржа - юбинзи й звари яйця. Тільки дітям нічого не говори. Хоч сьогодні ми з тобою, баба, смачно й ситно пообідаємо.

Сказав і ліг відпочити. Баба покликала до себе дочок і промовила ласкаво:

- Дитинки мої, красуні, поберіть свої сумочки, сходите на бережок

Ріки, викупайтеся, на зеленій галявині пограйте. Я дам вам ганчірочки кольорові й стрічечки візерункові.

Обрадувалися дівчинки й побігли на бережок ріки. А баба тим часом напекла 7 здобних юбинза, зварила 7 яєць, склала їх у гарячий казан і замкнули двері на ключ.

Дівчинки, награвшись удосталь, зголодніли. Прибігла Дажер до дверей і стукає:

- Мама, мама, відкрийте мені двері, прагну побрати свій гребінець із (мішечком) сумочкою. Мати відкрила двері. Дажер побрала мішечок, поклала туди гребінець і подивилася на казан; У грубці вогонь горить, а у казані вода кипить. Що там?

- Ее, грію воду для твого батька, воду для обмивання.

Не повірила дівчинка, відкрила кришку. Дивиться, на дні казана лежать смачні й гарячі юбинзи, а зверху сім апетитних яєць. Схопила одну юбинзи

І одне яйце, та й з'їла.

- Тільки Ерже не говори, - попередила її матір. Дажер не витримала й повідомила Ерже про їжу.

Прибігла Ерже до дверей і стукає:

- Мама, мама, відкрийте мені двері, прагну побрати сумочку із гребінцем. Мати відкрила двері. Ерже побрала свою сумочку й подивилася на казан:

- У грубці вогонь горить, а у казані вода кипить. Що там?

- Ее, грію воду для твого батька, воду для обмивання.

Не повірила дівчинка, відкрила кришку. Дивиться - на дні казана лежать смачні й гарячі юбинзи, а зверху 6 апетитних яєць. Схопила одну юбинзи і яйце й з'їла.

- Тільки Санже не говори, - строго покарала мати. Але Ерже побігла на бережок ріки й тугий же сповістила про це Санже.

Прибігла Санже до дверей і стала голосно стукати:

- Мама, мама, відкрийте мені двері, прагну побрати сумочку із гребінцем.

Мати неохоче відкрила двері. Санже побрала сумочку й подивилася на казан.

- У грубці вогонь горить, у казані вода кипить. Що там?

- Ее, грію воду для твого батька, воду для обмивання.

Але не повірила дівчинка, відкрила кришку казана, схопила корж-юбинзи, одне яйце, та й з'їла.

- Тільки Сиже не говори, - розсердилася мати. Але Санже не витримала й розповіла Сиже. Отже, одна за іншою, з'їли сім дочок юбинзи і яйця. Прокинувся старий і говорить бабі:

- Агов, баба, накривай стіл, будемо обідати. А баба мовчачи сиділа біля грубки.

Устав старий, підійшов до казана, відкрив кришку, дивиться - а казан порожній, тільки вода булькає на дні.

- А де яйця і юбинзи?

- Дочки з'їли, - вилучивши голову, відповіла баба.

Розсердився старий на ненажерливих дочок, розв'язав позбутися їх.

Покликав дочок до себе, посадив, приголубив кожну й сказав:

- Дитинки мої, підемо у ліс за квітами. Дівчинки з багатих сімей прикрашають волосся квітами золотими, а мої дівчинки нехай квітами польовими. Дівчинки обрадувалися, побрали свої кошики й разом з батьком відправилися у ліс.

Ішли вони, ішли й вийшли на лісову галявинку. А квітів там, повнісінько,

Яких тільки прагнеш: запашні конвалії й золотаві кульбаби, червоні маки й сині дзвіночки, усіх не перелічиш. Загорілися очі у дівчинок і розбіглися вони по квітучій галявинці.

А старому це й потрібно. Крикнув він вслід дочкам:

- Пограйте отут, далеко не тікайте. А я піду, нарубаю поки дров. Увечері прийду за вами.

Дівчинки погодилися. А старий, залишивши їх у глухому лісі, пішов додому задоволений.

Пускай старий іде собі додому, а ви послухайте про семеро сестер. Довго гралися дівчинки на галявинці. Немов метелика, пурхали вони від квітки до квітки. Але ось уже сонце зникло за обрієм. Стало темніти. Дівчинки, - пригорнувшись-друг до друга, з нетерпінням чекали батька. Усі очі прогледіли, а батька досі немає й немає.

Десь жалібно застогнала сова, завили лисиці, ворона прокаркала над головою, хтось мигнув у кущах.

Затремтіли дівчинки від страху, заплакали. Лякливо озираючись по сторонах, побігли, куди ока дивляться. Довго бігли вони й, нарешті, добігли до самотньої хатинки. Тихенько підійшли до вікна й заглянули усередину. У тісній землянці, заваленої різний мотлохом, сиділо на підлозі величезне страховисько, волосате й виродливе. Біля грубки копошилася прадавня баба, також волосата й виродлива. Дівчинки ще сабоніше злякалися й прагли втекти. Але баба вже помітила їх і, вибігши назовні, перепинила їм шлях. Дівчинки застигли від страху. Перед ними стояла горбата баба з гачкуватим носом і налитими кров'ю очима. Дивлячись на них, заговорила вона ласкавим голосом;

- Дитинки мої, ягідки-красуні, жирненькие й солоденькі, яке щастя, що попалися до мене. Заходите, смачненькі, гістьми будете. Дівчинки втратили дарунок мовлення. Баба, збожеволівши від радості, завела всіх у маленьку хатинку й посадила на земляну підлогу. Пахнуло вогкістю й людською кров'ю. Дівчинки зрозуміли, що потрапили до людожерів. Баба шепнула щось синові, той кивнув величезною мордою й голосно розреготався.

Пройшло небагато часу.

Як урятуватися, - ця думка не перестаючи гнобила старшу дівчинку Дажер. Якщо спробувати бігти, однаково людожери наздоженуть і з'їдять, і залишатися тугий не можна, однаково не випустять?

Настала пізня ніч. Тугий Дажер набралася хоробрості й ласкаво попросила:

- Бабуся, бабуся, можна нам вийти на вулицю по нестаткові. Баба випустила їх і ладу покарала:

- Дивитеся ви у мене. Далеко не тікайте, а то піймаю й знімання.

- Не турбуйтеся бабуся, нам нікуди бігти, ми залишимося тут. Вийшли дівчинки назовні. Стояла глибока ніч. Усе було обійнято сном. Прагнуть зайти назад, так бояться. Коштують і плачуть.

Раптом, десь поблизу почули вони важкий стогін. Дівчинки побігли туди. У сараї, забитому колодами, лежали зв'язані жінки й тихо стогнали. Та, що була ближче до дверей, сумно глянула на них.

- Дитинки мої, виходить, і ви стали бранками проклятих людожерів.

Рятуйтеся, поки не пізно. Ми підкажемо вам, що робити. Та жінка стала вчити Дажер, що робити далі.

- Перед тем як лягати, баба запитає вас: на якому кане будете

Спати - дерев'яному або залізному. Вибирайте залізний. Цим ви врятуєте себе. Коли почуєте, що людожери захропуть, не бійтеся, змело вибігайте на вулицю, вони сплять міцним сном. Не забудьте побрати зі стола палички-куези - це улюблена річ людожерів, захопите сокиру, що лежить у порога. Потім приходите сюди, і ми разом утечемо. А тепер швидше заходите у хатинку й робіть, тому що ми сказали вам. Дівчинки швидко забігли у хатинку.

- Ах ви, негідниці, де вас так довго носило? - розсердилася баба. Якщо не будете смирними й слухняними, я вас усіх знімання. Сказала й боляче вщипнула кожну.

Дівчинки заплакали. Старша дівчинка, Дажер, від страху не у силах була дати відповідь.

Набравшись сміливості, вона лукаво проговорила:

- Бабуся, це я затримала всіх. У мене сабоно розболівся живіт...

- Добре, - пробурчала баба. Уже пізно, настав час лягати. На якому кане спати будете: дерев'яному або залізному?

- На залізному, - хором відповіли дівчинки. Баба підвела їх до залізного кану, а сама вляглася на дерев'яний.

- Угодовані ближче до мене, худі - подалі до стіни. Старша дівчинка Дажер лягла ближче до баби, тремтячи від страху.

А син людожер у цей час розтягся біля грубки й міцно заснув. Через якийсь час людожери захропли що є сили.

Дівчинки обережно переклали бабу на залізний канн, дерев'яну дошку відкотили убік, побрали на столі палички-куези й сокира. Швидко, одна за іншою, вислизнули назовні й побігли у сарай звільняти жінок. Потім пустилися бігти.

Нехай вони біжать, а ви послухайте про сина людожера.

Опівночі, солодко позіхнувши прокинувся син людожера, і став точити величезний секач-чедо. Потім руками став прощупувати кан. Та хвать сікачем по першій голові, що попався. Поклавши сікача на місце, став кликати свою матір.

- Мама, вставай скоріше, я приготував вам їжу. З'їмо м'ясо жирненькое, молоде, зап'ємо кров'ю гарячої й солоденької.

Але ніхто не відгукнувся. Ще голосніше крикнув син-людожер, у кімнаті панувала тиша. Затурбувався син, заметався але сторонам. Придивився гарненько й бачить - дівчинок ні, а на канні лежить мертве тіло матері. Заричав диким голосом людожер, став рвати на собі волосся, звалився на землю, застогнав важко: Цьшон, цияон, ніж точив, Опівночі мати свою вбив.

Отямившись, він вибіг на вулицю й заглянув у сарай. А там було порожнє. Сказився людожер і помчався у погоню.

А бранки усе біжать і біжать через ліси темні, через ріки широкі, полючи безкрайні; Раптом чують - шум за. Оглянулися, а там у всю спритність біжить темна громадина. Кинула Дажер паличку-куези й побігла далі. Дивиться людожер - на землі його улюблена поличка впав ниць ( тому що людожери не можуть зігнутися) підняв паличку, побіг назад у будинок, поклав паличку на стіл і знову пустився у погоню. Бачать дівчинки ось-ось людожер наздожене їх, і знову кинули паличку. Людожер підняв паличку, відніс додому й знову побіг доганяти втікачів. Та так одну за іншою викинули бранки всі полички. Поки людожер збирав і відносив їх додому, стало світати. Побоявся він далі йти, побрів у ліс темний.

Так, випробувавши страх і голод, жінки й дівчинки благополучно добралися до будинку.

З тих пір молоді жінки перестали ходити у ліс, а дівчинки стали слухняними й тихими.

Зараз ви читаєте казку Семеро сестер