Три брати, три хмари, три чарівні коні й три князівські дочки

24-08-2016, 08:25 | Чеченські казки

У старій саклі жив бідняк. Було у нього три сини. Усе разом ходили вони у гори валити для князя ліс. Одного разу старий простудився й зліг. Почуваючи, що більше йому не піднятися, покликав синів, посадив перед собою й сказав:

- Прийшла нам настав час розстатися. По мені не горюйте. Живете дружно. Нехай кожний пам'ятає: поганим бути легко, важко бути гарним. А на могилу мою покладете великий шматок кам'яної солі. Так не забувайте навідуватися туди.

Батько вмер. Сини поховали його з почестями, потім роздобули брилу солі, обтесали й поставили на могилу. Щодня хто-небудь із трьох навідувався на могилу батька. Та стали брати зауважувати, що брила солі з кожним днем стає усе менше й менше. Старший син запропонував:

- Треба вночі повартувати отцову могилу. Видне, наша сіль комусь довелася по смакові.

Брати погодилися. Першим відправився старший брат. Прийшов до могили, виміряв мотузочкою висоту соляної брили, зав'язав вузлик для пам'яті. Потім розстелив стареньку бурку, приліг і чекає. Чекав-Чекав, а тільки стемніло - не витримав і заснув.

Так було три ночі підряд.

На четвертий день, перш ніж повернутися додому старший брат дістав мотузочку, приклав і помітив, що соляна брила поменшалася.

Другим відправився сторожити сіль середній із братів. Прийшов до могили, виміряв мотузочкою висоту брили. Потім розстелив стареньку бурку, ліг і чекає. Чекав-Чекав, уже й ніч настала, а він усе кріпиться, щоб не заснути. Але опівночі не витримав і заснув.

Так було три ночі підряд.

На четвертий день, збираючись додому, середній брат мотузочку приклав і помітив, що солі стало менше.

Третім відправився молодший із братів - Алі. Прийшов до могили, але вимірювати брилу не став, а вийняв лук, вибрав стрілу міцніше, поклав стареньку бурку на землю, сіл і чекає. Чекав-Чекав, уже й північ минула, але нікого немає. Алі сидить, не випускає лука з рук. Та тільки світати початок, дивиться - насувається з гори чорна хмара й опускається на могилу.

Алі закричав:

- Агов ти, чорна хмара! чи Дух ти, чи людей, звір чи - зупинися!

А чорна хмара усе нижче й нижче опускається на землю.

Алі натягнув тятиву й випустив стрілу. Потрапив прямо у середину хмари. Хмара перетворилася раптом у коня чорної масті. "Ось кому наша сіль по смакові довелася! Видне, чарівні коні не менше простих люблять сіль лизати", - зміркував Алі. Кинувся він до чорного коня й підхопився на нього. Кінь відразу злетів нагору й сім раз облетів небо від краю до краю. Потім опустився на землю, труснув гривою, фиркнув і, задоволений, проговорив людським голосом:

- Тепер-Те на мені немає ні піщини! Алі заперечив:

- Крім мене, джигіта! Чорний кінь зрозумів, що сідок попався не з боязких. Прийде йому скоритися.

- Відтепер ти мій хазяїн, а я твій вірний кінь. Спустися на землю, вирви волосся з моєї гриви й спрягти. Коли я буду тобі потрібний, потри його у руках, і я з'явлюся, як би далеко не перебував, - сказав чорний кінь.

Алі зліз із коня, вирвав з його гриви волось, і чорний кінь умчався ладь.

На другу ніч Алі знову став сторожити могилу. Коли почало світати, дивиться - насувається з гори біла хмара.

Алі закричав:

- Агов ти, біла хмара! чи Дух ти, чи людей, звір чи - зупинися!

А біла хмара усе нижче опускається на землю. Алі натягнув тятиву й випустив стрілу, яка потрапила прямо у середину хмари. Раптом воно перетворилося у коня білої масті. "Цьому коневі теж солі захотілося", - подумав Алі. Не втрачаючи ні миті, він кинувся до білого коня й підхопився на нього верхи. Чарівний кінь відразу злетів нагору й двадцять сім раз облетів небо. Потім кінь опустився на землю, труснув гривою, фиркнув і, задоволений, проговорив людським голосом:

- Тепер-Те на мені немає ні піщини! Алі заперечив:

- Крім мене, джигіта!

Білий кінь зрозумів, що сідок попався не з боязких. Прийде йому скоритися.

- Відтепер ти мій хазяїн, а я твій вірний кінь. Вирви волосся з моєї гриви й спрягти. Коли я знадоблюся тобі, потри його у руках, і я з'явлюся, - сказав білий кінь.

Алі зліз із коня, вирвав з його гриви волось, і білий кінь умчався. Алі заховав біле волосся туди, де лежав у нього чорний.

На третю ніч знову сіл на бурку сторожити могилу. Тільки почало світати, дивиться - насувається з гори червона хмара.

Алі закричав:

- Агов ти, червона хмара! чи Дух ти, чи людей, звір чи - зупинися!

А червона хмара усе нижче опускається на землю.

Алі натягнув тятиву й випустив стрілу, яка потрапила прямо у середину хмари. Раптом воно звернулося у коня рудої масті. "Та ти занадився сіль лизати!" - викликнув Алі, підхопився на нього верхи й обома руками вцепився у гриву. Кінь із місця злетів нагору й вісімдесят три рази облетів небо. Потім опустився на землю, труснув гривою, фиркнув і, задоволений, проговорив людським голосом:

- Тепер-Те на мені немає ні піщини! Алі заперечив:

- Крім мене, джигіта!

Рудий кінь зрозумів, що сідок попався не з боязких. Прийде йому скоритися.

- Відтепер ти мій хазяїн, а я твій вірний кінь. Спустися на землю, вирви волосся з моєї гриви й спрягти. Коли я знадоблюся тобі, потри його у руках, і я з'явлюся, - сказав рудий кінь.

Алі зліз із коня, вирвав з його гриви волось, і рудий кінь умчався ладь. Алі заховав руде волосся туди, де у нього лежали білий і чорний, і пішов додому. Нічого не став він братам розповідати, а тільки сказав, що сіль на могилі батька ніхто більше не торкне.

Поки Алі сторожив могилу, до їхнього аулу дійшов слух, що князь тієї сторони видає заміж трьох свої дочок. Свататися може кожний, але одержить князівську дочку лише той, хто переможе у змаганнях з іншими джигітами.

Старші брати розв'язали поїхати й спробувати щастя. Осідлали вони своїх коней і відправилися. Алі із собою вони не побрали:

- Не можна втрьох на двох конях їхати, засміють нас. А третього коня у нас немає. Та й робити тобі там нема чого - куди тобі змагатися із кращими джигітами!

Алі нічого не сказав у відповідь. Коли брати були вже далеко від будинку, він дістав чорне волосся й потер його у руках. Відразу перед ним з'явився чорний кінь.

- Готовий служити тобі, Алі. Куди їхати велиш?

- До замка князівському, - коротко мовив Алі.- Тільки поїдь по дорозі, не треба по небу летіти.

Чорний кінь рвонувся по вузькій гірській дорозі. Він наздогнав і залишив за старших братів Алі. Ті шанобливо відповіли незнайомому вершникові на вітання, подивилися вслід, і середній брат сказав:

- Як схожий цей вершник на нашого брата Алі!.

А молодший брат усе скакав уперед. Сперечався з вітром чорний кінь, висікав з каменів іскри, а на крутих поворотах, де Алі намагався його притримати, покусував вудила з нетерпіння.

Та ось добралися вони до володінь князя. Під'їжджаючи до замка, Алі очікував побачити юрбу джигітів. Але площа перед замком пустувала. Тільки у входу у замок у кріслі сидів старий князь і грів на сонце свої старі кістки. Поруч із ним стояла стража - два воїни із шаблями. Алі привітався із князем і запитав:

- А де інші джигіти? Може бути, я занадто рано приїхав?

- Ти спізнився, джигіт, - сказав князь, з хитрою усмішкою поглядаючи на Алі.- Твої суперники вже давно у шляху: два дні минуло, дві ночі пройшло, а тепер уже третій день закінчуватися.

- Світлий князь, куди вони скакають? Сказав би ти мені - дивишся, я їх наздожену.

Князь знизав плечима, але відповісти відповів:

- Є у підніжжя гори Казбек джерело. Поруч із ним велике грушеве дерево росте, а під деревом глечик коштує. У тому глечику - кільце моєї старшої дочки. Хто першим туди доскакає, кільце дістане й сюди привезе, тому й бути нареченим.

Пришпорив Алі свого чарівного скакуна. Чорний кінь кинувся у ту сторону, куди третього дня поскакали суперники. Тепер він не біг по дорозі, а летів по повітрю, обганяючи вітер. Та години не пройшло - наздогнав Алі всіх джигітів. Обігнав їх, добрався до Казбеку, знайшов джерело із грушевим деревом, а під грушевим деревом - глечик з кільцем. Побрав кільце й повернув назад. Сонце стояло ще високо, коли Алі повернувся до замка князівському з кільцем у руці. Князь здивувався, але угода порушувати не став.

- Гідний ти моєї старшої дочки. Але весілля я справлю всім трьом дочкам відразу. Вертайся до себе додому й чекай. Коли у всіх дочок будуть наречені, я оголошу. Тоді й приїдь.

Старші брати бачили, як вершник на чорному коні віддавав старому князеві кільце, але не довідалися Алі. Самі вони тільки-тільки під'їхали.

- Упустили ми старшу дочку, - сказав середній брат.- Треба завтра раніше встати. Може, середня дістанеться одному з нас.

Та повернули коней додому. Приїхали, а молодший брат уже там - клопоче у саклі, дах лагодить, начебто й не думав знадвору відлучатися. Побачив братів і запитує:

- Чий кінь прийшов сьогодні першим? Хто стане нареченим старшої дочки князя?

- А навіщо тобі це знати? Адже ти ще молодий! По правді сказати, він був схожий на тебе, але сидів на такому коні, якого ти у житті не бачив, - почув Алі у відповідь.

На світанку брати знову стали сідлати коней. Та знову не побрали Алі.

Тільки вони виїхали з аулу, Алі дістав біле волосся й потер його у руках. З'явився до нього білий кінь:

- Готовий служити тобі, Алі. Куди їхати накажеш?

Юнак розповів, що має намір потягати з тими джигітами, які будуть сьогодні свататися до середньої дочки князя.

- Поїдемо до замка князівському, - наказав він коневі.- Тільки поїдь по дорозі, а не по небу.

Білий кінь рвонувся по вузькій гірській дорозі. Він обігнав старших братів Алі. Ті шанобливо відповіли невідомому вершникові на вітання, подивилися вслід, і середній брат знову сказав:

- Як схожий цей вершник на нашого брата!

А молодший брат усе скакав уперед. Сперечався з вітром білий кінь, висікав з каменів іскри. На крутих поворотах, де Алі намагався його притримати, покусував вудила з нетерпіння.

Двір князя був повний народу. Джигітів понаїхало сила-силенна. Кожний мріяв побрати у дружин дівчат-красунь, середню дочку князя. А князь оголосив:

- Нареченим буде тільки той джигіт, який на своєму коні швидше всіх підніметься геть на ту гору й доправить мені перо з орлиного гнізда.

Зніяковіли джигіти: гора була стрімка, ніде ні деревця, ні кустика, ні виступу - стриматися немає за що, коневі ступити нікуди. А гніздо перебувало на самій вершині гори, схованої за хмарами. Алі теж засумнівався, зможе чи на таку гору піднятися. Але білий кінь заспокоїв його:

- Я вирвуся вперед з юрби й миттю на гору злечу. Тільки ти вцепись у гриву міцніше, хльосни мене батогом, гикни голосніше шістдесяти трьох джигітів.

Алі вцепився у гриву, міцно стис свого скакуна ногами. Як тільки був поданий знак, білий кінь вирвався з юрби. Алі хльоснув його батогом, щоб круп горів, гикнув голосніше шістдесяти трьох джигітів. Кінь кинувся нагору, по стрімкій кам'яній стіні. Ступить передніми ногами - тропу висіче, ступить задніми ногами - широку дорогу вирубає.

Умить доправив кінь свого сідока на вершину гори, до орлиного гнізда. Джигіт побрав із гнізда орлине перо, спустився з гори й вручив його князеві. Князь здивувався, але порушувати угода не стала:

- Гідний ти моєї середньої дочки. Але весілля я справлю всім трьом дочкам відразу. Вертайся до себе додому й чекай. Коли у всіх трьох дочок будуть наречені, я оголошу. Тоді й приїдь.

Старші брати бачили, як вершник на білосніжному коні віддавав князеві орлине перо, але розглянути Алі не встигнули.

- Упустили ми й середню дочку, - сказав один з них іншому.- Треба завтра ще раніше піднятися. Може, хоч молодша дочка дістанеться комусь із нас.

Поїхали вони до себе у аул. Алі був уже будинку й зробив вигляд, що нікуди їхати й не думав. Він зустрів їхнім питанням:

- Який джигіт переміг сьогодні? Кому бути нареченим середньої дочки князя? Та почула вчорашня відповідь:

- А навіщо тобі це знати? Адже ти ще молодий. По правді сказати, він був схожий на тебе, але сидів на такому коні, якого ти у житті не бачив.

На третій день брати піднялися, коли світати не починало. Алі ще спав. Вони осідлали коней і виїхали з аулу.

Тільки зникли брати вдалині, Алі потерло руде волосся, і до нього відразу з'явився рудий кінь:

- Готовий служити тобі, Алі. Куди їхати накажеш?

Алі сказав, що прагне помірятися силами з тими джигітами, які приїдуть сьогодні за молодшою дочкою князя.

- До замка князівському поїдемо; тільки вези мене по дорозі, не треба по небу летіти, - попросив джигіт рудого коня.

Помчалися вони убік замка. Обігнали старших братів Алі. Ті шанобливо відповіли на вітання, і середній брат знову здивовано сказав:

- Як схожий цей вершник на нашого брата!

А Алі усе скакав уперед. Сперечався з вітром рудий кінь, висікав з каменів іскри; на крутих поворотах, де Алі праг його притримати, покусував вудила з нетерпіння.

Коли добралися до князівського замка, було ще зовсім рано. Але у дворі вже юрбилися джигіти: багато приїхали з далеких країв і ночували тут. Ось з'явилися й старші брати, але у штовханині вони не помітили Алі.

Нарешті із замка здався князь. Підійшов до джигітів, мовчачи оглянув їх і тільки потім заговорив - голосно, щоб усім було чутне:

- Нареченим молодшої дочки я оголошу того джигіта, який на всім скаку дістане барана з колодязя глубиною у шістдесят три лікті.

Суперники зніяковіли, подалися назад. Юрба захвилювалася, зашуміла: чи мислима справа у вузький колодязь на коні у'їхати? Ні, видне, князь розв'язав молодшу дочку заміж не видавати. Так би й сказав відразу, навіщо вимагати від джигітів непосабоної справи? Алі теж побрав сумнів, але рудий кінь його заспокоїв:

- Нічого, я й не таке бачив. Не жалуй моїх боків, удар мене батогом; і гикни так, щоб не тільки люди, але й дерева до землі припали. Так тримайся міцніше.

Алі вцепився у гриву міцніше, ударив коня батогом, гикнув що було сил: і люди, і дерева до землі припали.

Кінь виніс сідока з юрби й підлетів до того колодязя, у який князівські слуги вилучили барана. Передніми ногами кінь прийнявся землю підривати, а задніми - розкидати її у сторони. За дві секунди до самого дна добрався. Алі схопив барана за ріг і повернув назад. Уже було вибрався з колодязя, але баранячий ріг раптом обломився, і баран упав назад у колодязь.

Молодша дочка князя сиділа у вікна й бачила усе. Коли Алі упустив барана, вона закричала йому:

- Вистачай барана за вовну!

Алі послухався її ради, повернувся у колодязь, запустив руку у вовну, схопив барана й піднявся з колодязя. Кинув барана до ніг князя, і князь сказав:

- Ось хто гідний руки моєї самої улюбленої дочки. Тепер будемо готуватися до весілля. Бути їй через три дні. Приїдь, молодець.

Алі поскакав на своєму рудому коні, а за ним потягнулися інші джигіти.

Коли брати повернулися у рідний аул, Алі клопотав у дворі як ні у чому не бувало. Та знову запитав, немов нікуди не їздив і нічого не знає:

- Хто сьогодні переміг у змаганні? Кого оголосили нареченим молодшої дочки?

- А до чого тобі це знати? Адже ти ще молодий. По правді сказати, він був схожий на тебе, але сидів на такому коні, якого ти у житті не бачив.

Отут Алі не стримався. Дістало чорне волосся, потім білий і рудий, потер їх у руках, і відразу з'явилися всі три коні: чорний, білий і рудий. Брати ойкнули від подиву.

- Що ви тепер скажете? - сказав Алі старшим братам.

Брати змішалися, почервоніли, стали просити Алі не ображатися на них. Алі відповів:

- Поздненько ви спохватилися. Батько карав нам жити дружно. А ви забули його наказ, тільки про себе опікувалися, тільки себе джигітами вважали. Але я не забув отцови слова: "Поганим бути легко, важко бути гарним". Я зроблю, як повелів нам батько. Ми брати, і я обійдуся з вами по-братерському. Вибирайте собі по коневі, а коли поїдемо на весілля, кожний вибере дівчину, яка прийде йому по душі і якої він сам сподобається.

Так і зробили. Через три дні князь оголосив, що починається весілля. Алі поїхав до нього разом із братами - на чорному, білому й рудому конях. Князь глянув на коней і визнав наречених. Старший брат вибрав старшу дочку, середній - середню, Алі вибрав молодшу. Вона йому здалася найкрасивішої й доброї. Алі не забув, як вона своєю радами допомогла йому барана з колодязя добути.

Три дні тривало весілля. Потім брати зібралися додому, сіли на коней, посадили князівських дочок поперед себе. Князь обдарив їхніми подарунками й проводив у дорогу-дорогу.

Та поїхали вони у свій аул: Алі - спереду, на рудому коні, середній брат - за ним, на білому коні, і старший - ледве віддалік, на чорному коні.

Зараз ви читаєте казку Три брати, три хмари, три чарівні коні й три князівські дочки