Жили двоє друзів - Мовсур і Магомед. Здружилися вони ще хлопчиськами. Минули роки, Мовсур і Магомед виросли, разом з ними зміцніла їхня дружба... Але тепер вони жили у різних аулах.
Одного разу Мовсур повернувся з пасовища дуже втомлений і поспішив лягти спати. А у сні він побачив, начебто красуня Жовар, дочка князя Муси, який жив у трьох місяцях шляху від їхнього аулу, призначила день і сказала: "Якщо ти зможеш добратися до мене, то у цей день я виїду з тобою". Мовсур зірвався з постелі, немов підстрелений олень. Було ще темно. Пройшли тільки дві частини ночі, починалася третя. Нічні зірки розбігалися у різні сторони, уступаючи небо передранковим зірочкам.
"Що за сон мені приснився? - подумав Мовсур.- Не може бути, щоб у цьому не було правди. Я повинен розшукати дочку князя Муси - інакше мені й джигітом називатися не можна".
До світанку він уже не заплющив очей. Мати помітила, що він мало спав, але не стала ні про що розпитувати. Вона тільки сказала:
- Сьогодні я догляну за худобою. А ти можеш провідати свого друга Магомеда.
- Добре, я поїду до Магомеду, але якщо не повернуся ні сьогодні, ні завтра, ти про мене не турбуйся. Знай, що я відправився у далеку дорогу, - відповів Мовсур матері.
Він осідлав свого коня й поїхав до друга. Діти бігли за ним і кричали:
- Мовсур їде до Магомеду!
А ті, що жили поруч із Магомедом, підбігли до його вікна й крикнули:
- До тебе їде Мовсур!
- Ассалам алейкум, Магомед!-сказав Мовсур.
- Ва-алейкум салам! - відповідав Магомед.
Він допоміг другові зійти з коня, повів його у будинок, почастував. Потім Мовсур сказав:
- Приїхав я кликати тебе у дорогу-дорогу. Якщо згодний, то сідлай коня, і ми поїдемо!
Магомед не запитав Мовсура: "Куди ми їдемо?", і Мовсур не сказав Магомеду: "Їдемо туди-те й туди-те". Вони виїхали й пробули у шляху вісімдесят сім днів і вісімдесят сім ночей. Вісімдесят восьмий вечір застав їх у густому лісі. Уже стемніло, коли вони виїхали на вузьку стежку. Стежка привела їх до чиєїсь конов'язі. Поруч з-під землі валив дим. Друзі злізли з коней, прив'язали їх, підійшли до того місця, звідки валив дим, і помітили там сходи, що ведуть у підземелля. Спустилися вниз і опинилися у просторій кімнаті. Людей у кімнаті не було, але посередині стояв стіл, заставлений різними блюдами, з яких піднімалася пара.
Ні Мовсур, ні Магомед не запитали, що це таке. Вони сіли за стіл, поїли й лягли спати. Пройшло небагато часу, і у грубну трубу закричав хтось зовні.
- Я тут! - відповів людський голос із кімнати.
Видалося, заговорив стіл, тому що, крім Мовсура й Магомеда, у кімнаті нікого не було.
Мовсур уже спав міцним сном. Невідомі голоси почув тільки Магомед. Він усе ворожив;
"Куди це ми їдемо?" - і не міг заснути. А невидимий знову крикнув:
- Я не можу піти з тобою. У мене ночують чужоземні гості. Треба їхнім спочатку у шлях про-водити. Ступай один!
Зовні відповідали:
- Твої гості проробили шлях у три місяці. Один з них побачив у сні красуню Жовар, дочку князя Муси. Вона призначила день, коли він повинен прийти за нею. Живе князь за нашим морем. Завтра вони під'їдуть до цього моря. Якщо вони зріжуть гілку дуба, що росте у самої води, і кинуть її у море, то вона перетвориться у міст. По мості вони зможуть переїхати через море. На іншому березі моря вони побачать будинок, а у тому будинку живе баба. Вона допоможе їм добути князівську дочку. Але той, хто почує ці мої слова й розповість про них іншому, - той перетвориться у шматок льоду.
Голосу змовкли. Магомед довго ще ворочався, потім і він заснув.
Рано ранком друзі прокинулися й пішли дивитися своїх коней. А коней хтось розсідлав, стриножив, і вони всю ніч паслися на зеленій галявині. Мовсур і Магомед переглянулися, але не сказали один одному ні слова. Осідлали вони коней, потім повернулися у підземелля, щоб попрощатися з хазяїном, але він так і не здався. А стіл знову був заставлений блюдами. Друзі поїли, вийшли з підземелля, сіли на коней і пустилися у шлях.
Приїхали вони до моря, про який нічний голос згадував. Зупинилися. Куди не подивишся - усюди вода. Та тільки далеко спереду вузенькою смужкою видніється інший берег моря. Жоден із друзів не сказав: " Через це море не перепливеш!" Мовсур праг у'їхати у воду на коні. Але Магомед удержав його. Він глянув навколо, побачив на березі великий дуб, під'їхав до нього, вийняв кинджал зрізав гілку побільше й кинув у море. Негайно перед ними виріс міст. Друзі поїхали по ньому. Під'їжджаючи до іншого берега, помітили під скелею маленький будиночок. У будиночка стояла баба.
- Так буде день твій гарним, нани! Гості їдуть до тебе: вірні друзі Мовсур і. Магомед, -
Сказали джигіти.
- Так буде шлях ваш благополучним! - привітно відповідала бабуся. - А я про вас знаю. Із самого ранку на море поглядаю - не чи здастеся. Вчасно ви приспіли. Адже завтра кінчаються три місяці - строк, який дочка князя Муси призначила Мовсуру. Не приїхали б ви сьогодні - довелося б їхати ні із чим.
Вершники злізли з коней, прив'язали їх до конов'язі й увійшли у старушкин будиночок. Вона підвела їх до вікна й говорить:
- Бачите на пагорку палаци? Хазяїн їх - сам князь Муса. У князя є золотих справ майстри. Я сходжу до них і замовлю кільце для Мовсура. Магомед піде із мною. А ти, Мовсур, пройдися повз той палац, що ближче до нас. У ньому живе дочка князя. Вона вже знає, що ти тут. Але за нею строго стежать. Коли будеш іти повз палац, Жовар помітить тебе. Якщо вона що-небудь кине з вікна, ти підніми й іди скоріше. Так дивися не оглядайся!
Бабуся сходила з Магомедом до майстрів. Майстри узялися зробити кільце для Мовсура. Коли бабуся й Магомед повернулися додому, Мовсур уже чекав їх. У руці він тримав золоте яблуко, яблуко йому зі свого вікна нишком кинула Жовар.
- Мовсур, - сказала бабуся, - цим яблуком Жовар дає тобі знати, що буде тебе чекати сьогодні у яблуневому саду. Відправляйся ввечері туди. Коли Жовар вийде у сад, сяйво її краси опромінить усі навколо, ніч перетвориться у день. А тебе потягне заснути. Але ти дивися не засип.
Увечері Мовсур одягся ліпше, пробрався у сад князя Муси й став чекати Жовар. Коли у входу у сад здалася Жовар, ніч перетворилася у день. А Мовсур був так осліплений її красою, що відразу заснув. Жовар підійшла до Мовсуру, подивилася на нього, посиділа поруч, почекала, потім піднялася й говорить:
- Пора мені додому. Жалко, що ти не прокинувся. Видне, утомився у дорозі!
Потім зняла з нього шапку - щоб він знав, що вона була поруч, - поклала на траву, а сама вийшла.
Мовсур прокинувся. Сабоно засмучений тим, що заснув, він підібрав свою шапку, повернувся до бабусі й розповів про усе, що з ним приключилося. Добра бабуся прийнялася його заспокоювати.
- Не засмучуйся, усе улагодиться, - сказала вона. - Але ти повинен знати, що Жовар насабоно прагнуть видати заміж за один князівського сина. Більше тобі не можна ходити до палацу. Якщо батько Жовар побачить, він про усе догадається й кине нас усіх у темницю. Посидь будинку, а ми з Магомедом сходимо за кільцем і постараємося побачити Жовар.
Коли вони одержали у майстрів кільце й проходили повз палац, Жовар кинула з вікна золоте гроно винограду. Бабуся принесла її додому й сказала:
- Це значить, що сьогодні ввечері Жовар тебе чекає у винограднику. Коли підеш до неї, надягни на палець це кільце.
Ледь стемніло, Мовсур пробрався у князівський виноградник, де його чекала Жовар. Її краса знову його засліпила. Він зупинився як укопаний, потім опустився на землю й заснув. Але цього разу Жовар догадалася, чому він заснув. "Видне, я його засліплюю", - подумала вона. Посиділа поруч, а коли стало світати, зняла у Мовсура кільце з пальця й пішла. Мовсур прокинувся й знову поспішив до бабусі.
- Не засмучуйся, усе буде добре, - заспокоїла його бабуся. - Але я довідалася, що князь Муса не прагне відкладати весілля. Неспроста Жовар зняла у тебе з пальця кільце. Це значить, що вона просить тебе відвезти її, тому що сьогодні князь Муса має намір улаштувати весілля, видати Жовар за князя, якого він вибрав їй у наречені.
Увечері бабуся пішла на весілля, а друзям покарала чекати на неї у домовленому місці.
У самий розпал весілля, коли всі гості князя прийнялися танцювати лезгинку, бабуся зробила знак Жовар. Дівчина непомітно вийшла за нею. Бабуся повела її туди, де їх чекали Мовсур і Магомед.
Мовсур посадив Жовар поруч із собою на коня. Друзі попрощалися з доброю бабусями, подякували їй за допомогу й поспішили у дорогу назад.
Не встигнули від'їхати за найближчу гору, як за ними почалася погоня. Але втікачі вже були у моря, і Магомед кинув у воду дубову гілку, яка у нього була припасена. Перед ними відразу виріс міст. Як тільки друзі з нареченою переїхали на інший берег, міст зник у хвилях. Тепер погоня була не страшна.
Ховар запитала у Магомеда, як він зумів перекинути через таке море міст. Але Магомед не міг відповісти. Він промовчав.
Ось приїхали вони у знайомий ліс і спустилися у підземну кімнату. Як і у перший раз, знайшли у ній стіл, накритий для гостей. Повечеряли й лягли спати. Але Магомед і у цю ніч не зумів заснути. Він згадував розмову, яка почула колись у цій кімнаті.
У другій половині ночі, як і у перший раз хтось зовні крикнув у трубу. Магомед прислухався. Голос сказав:
- Твої гості повернулися з нареченою. Вони доберуться до себе додому й справлять весілля, яке буде тривати три дні й три ночі. На четверту ніч, коли наречений і наречена заснуть, з діри у підлозі вилізе змій і задушить їх. Той, хто почує ці слова й розповість про них іншим, перетвориться у шматок льоду.
Ранком відпочилі подорожани рушили у шлях. Хоч і була дорога довга, але коня були гарний, вони домчали їх швидко.
Приїхали втрьох додому до Мовсуру. Мати Мовсура зустріла їх у воріт.
- Зовсім я тебе заждалася, син мій, тепер порадію твоєму щастю, - сказала вона, обіймаючи його, красуню наречену й вірного друга Магомеда.
Зіграли вони весілля. Коли весілля скінчилося, Магомед не виїхав. Він сказав, що погостює ще кілька днів. Цьому Мовсур був дуже радий.
Уночі Магомед прийшов і сіл близько дверей кімнати Мовсура й став чекати, що буде. Опівночі, коли Мовсур і його молода дружина заснули, Магомед почув якийсь шерех. Він відкрив двері й побачив, що підлога кімнати піднялася й звідти здалася голова змія. Магомед не розгубився: він схопив свою шаблю, вбіг у кімнату й порубав змія на шматки.
Мовсур прокинувся рано ранком і побачив зарубаного змія, а біля нього сплячого Магомеда. Він кинувся до друга, розбудив, попросив пояснити, як він довідався, що вночі до них забереться змій. Магомед не праг говорити, але, щоб Мовсур не образився, розповів йому усе, що знав. Та ледь повторив слова, які чув у підземелля, як перетворився у шматок льоду й покотився по підлозі.
-Мій дорогою друг Магомед, без тебе я не прагну жити! - викликнув Мовсур.
Він вихопив з піхов кинджал, приставив вістрям до своїх грудей і схопив шматок льоду, щоб ударити по кинджалу й простромити собі серце. Але удару не вийшло. Від першого дотику до рукоятки кинджала лід знову перетворився у людину. Мовсур побачив перед собою живого й непошкодженого Магомеда.
Так і повинне було трапитися. Магомеда міг урятувати тільки друг, готовий загинути разом з ним. Мовсур довів це й урятував Магомеда.
Та стали вони жити-поживати, ніколи вже не розлучалися. Та міцніше їх дружби ніхто не знав.