Алхаст і Малх-Азни

23-10-2016, 16:54 | Чеченські казки

У одного старого було семеро синів. Серед аульчан старий завжди був мовчазний і замислений. Звичайно він сидів зі своїми однолітками-старими, обхопивши голову руками.

Якось старший з його синів, Алхаст, вийшов на вулицю й побачив серед інших старих свого пригорюнившегося батька. Він відкликав його убік і говорить:

- Дада, серед твоїх однолітків я бачу тебе завжди засмученим. Про що ти думаєш? Яке нещастя тебе осяглося? Скажи мені, що з тобою?

- Мій улюблений син Алхаст! Не нестаток яка-небудь змушує мене замислюватися, а то, що я повинен зробити найближчим часом. Поки я й твоя мати живі, мені хотілося б женити вас, моїх синів. Говорять, у одного князя є сім дочок. Як би вас женити на них, ось про що я завжди думаю, - відповів батько.

Син посоромився після таких слів говорити з батьком і пішов додому. Алхаст покликав до себе молодших братів і сказав їм:

- Через нас дада завжди сидить сумовитий серед таких же старих, як і він сам. Він думає про те, як би женити нас на семи дочках одного князя. Щоб виконати бажання дади, я піду сватати нам цих дівчат. А ви залишайтеся будинку й стежите за господарством.

Вислухавши старшого брата, самий молодший сказав:

- Ти старше всіх нас. чи Не можна зробити так, щоб ти залишився будинку, а нам піти й посватати дочок князя?

Алхаст погодився, і вони розв'язали, що сватати дочок князя поїдуть шестеро молодших братів.

Коли брати зібралися у шлях, Алхаст сказав:

- Ви залишаєте мене будинку, але боюся, що з вами трапиться яке-небудь лихо. По дорозі до князя коштує будинок. Коли ви будете проходити повз нього, заюшить дощ. По дорозі назад, як тільки ви порівняєте із цим будинком, знову заюшить дощ. Не можна входити у цей будинок, щоб укритися від дощу, двічі. Увійдіть тільки один раз: або по дорозі назад або на шляху до князя. Якщо ви обоє разу ввійдете у будинок, з вами трапиться лихо.

- Добре, - сказали брати й поїхали до князя. Тільки брати порівняли із цим будинком, заюшив дощ і наскрізь промочив їх. Брати розв'язали висушити одяг, перш ніж вони приїдуть до князя. Вони зайшли у будинок. У одній кімнаті вони знайшли накритий стіл, але хазяїна будинку не було. Брати пообідали, висушили одяг, відпочили й рушили у шлях.

Брати прибутки до князя й, як навчив їхній старший брат, сказали, що прагнуть посватати його сімох дочок. Князь дав згоду, почастував дорогих гостей різними блюдами й дорогими винами, видав за них сімох дочок і проводив у дорогу назад.

Щасливі брати верталися додому. По дорозі назад, як тільки вони порівняли з будинком, про який говорив їм старший брат, пущі колишнього заюшив дощ. Хоча самий молодший із шістьох братів і нагадав їм про те, що старший брат дозволив їм входити у цей будинок тільки один раз, брати сказали:

- Нічого не буде, - і ввійшли у будинок.

Як і у перший раз, брати застали у кімнаті накритий стіл, але хазяїна не було будинку. Вони пообідали, висушили свій одяг і тільки прагли вийти з будинку, увійшов одноокий нарт.

- Залишіть у мене дівчину, яку ви везете Алхасту, а інші - убирайтеся! - сказав одноокий нарт і відібрав наречену Алхаста.

Тоді-Те й пошкодували вони, що не послухали ради старшого брата. Робити нема чого, відправилися брати додому із шістьома нареченими. Шестеро братів приїхали додому й розповіли про усе, що з ними трапилося.

Спорядився Алхаст у шлях і сказав:

- Якщо я не повернуся додому через рік, можете влаштувати весілля. Але до цього не відіграйте весілля.

Та Алхаст відправився до одноокого. Він приїхав туди, де одноокий відібрав у братів його наречену. Алхаст уперіщив коня батогом і під'їхав до дверей будинку.

Одноокий нарт вийшов з будинку, привітався з Алхастом і сказав:

- Іди-но сюди, Алхаст, і залазь на мої плечі.

Алхаст спішився й заліз на плечі одноокого. Не встигнув він і оком моргнути, як одноокий приніс його у чужий край. Там одноокий запитав Алхаста:

- Подивися геть туди. Бачиш, там ллється якесь світло? Це світло виходить від дівчини. Її кличуть Малх-Азни. Прагнеш добути її або вмерти, упавши з моїх плечей?

- Прагну добути дівчину Малх-Азни, - сказав юнак. Не встигнув Алхаст оком моргнути, як одноокий доправив його до свого будинку й сказав:

- Якщо ти добудеш Малх-Азни й приведеш її до мене, тоді зможеш забрати свою наречену.

Після цього одноокий відпустив Алхаста. Алхаст сказав нареченій, що вона повинна жити у одноокого до його повернення, і поїхав добувати Малх-Азни. По шляху до Малх-Азни біля одного села він помітив палаючу копицю.

- Жалко таку солому, - сказав Алхаст і прийнявся гасити вогонь. Миші, що укривалися у норках під копицею, бігали сюди. Алхаст згасив вогонь і праг продовжити свій шлях. Отут одна біла миша перепинила йому дорогу й сказала:

- Кант, ти згасив вогонь і врятував наших дружин і дітей. Ми усе вдячні тобі. Коли тобі знадобиться наша допомога, спали це волосся. Біла миша вирвала зі своїх вусів волось, подала його Алхасту й додала:

- Я разом зі своєю армією мишей буду біля тебе. Алхаст подумав:

- Ну яку допомогу мені можуть виявити миші? - і відправився далі.

Через три місяці після випадку з мишами Алхаст вступив на землі Малх-Азни. Він відразу зустрів батька Малх-Азни володіння, що об'їжджало свої, який запитав:

«Хто це прийшов у мій край?

Хто це, людина або звір?

У край, куди птаха не залітають,

У край, куди звірі не приходять».

- Син бідної людини прийшов у твій край, - відповів Алхаст.

- Відповідай скоріше, навіщо з'явився сюди? - запитав батько Малх-Азни.

- Мені незручно відповідати на твоє питання. Дозволь, старий, відповісти кому-небудь іншому, - сказав Алхаст.

- У моєму краї немає іншої людину, якій ти міг би розповісти, навіщо з'явився. Тут немає іншого владаря, крім мене. Тільки я можу відповісти на твої питання, - сказав батько Малх-Азни.

Тоді Алхаст розповів, навіщо він приїхав.

- Якщо так, іди за мною, - сказав батько Малх-Азни й повів його до себе. Навколо села була висока огорожа, а на колах стирчали голови людей.

Батько Малх-Азни сказав:

- Дивися туди. Бачиш, на колах стирчать голови? Це голови тих, хто як і ти, на різних змаганнях праг добитися руки моєї дочки Малх-Азни. Мені жалко твоєї краси й жалко позбавляти тебе голови. Краще вертайся до себе тим же шляхом, яким з'явився сюди.

- За свою голову, старець, я відповім сам. Дозволь і мені змагатися. Якщо я програю, відрубаєш і мені голову.

- Добре, не зумієш виконати моє доручення, твоя голова опиниться геть на тому колу. Іди за мною, - і батько Малх-Азни повів Алхаста до комори й відкрив дверей. Комора до стелі був завалений пшеницею, ячменем і просом.

Батько Малх-Азни сказав Алхасту:

- Бачиш перемішане зерно? Якщо до зорі ти наповниш пшеницею одні мішки, ячменем -інші, просом - треті, моя дочка Малх-Азни буде твоєю. Якщо не зумієш до зорі розібрати зерно, хоч одне зернятко пшениці, ячменя або проса виявиться не у своєму мішку, твоя кругла голова буде на колі. Він закрив Алхаста на засув і пішов.

- Непосабоне завдання - розібрати стільки зерна. Але якщо я не зумію цього зробити, то моя кругла голова виявиться на колі, - думав Алхаст.

Розкладаючи зерна пшениці, ячменя й проса у окремі купки, Алхаст просидів до напівночі. Раптом він згадав про волосся білої миші.

- Може бути, із цього що-небудь вийде, - подумав він і спалив волосся. Не встигнуло волось повністю догоріти, як комора наводнила ціла армія мишей на чолі з білою мишею.

- Яку службу ми зможемо тобі послужити? - запитали миші у Алхаста. Алхаст розповів про те, що трапилося,:

- До зорі я повинен розібрати це зерно: пшеницю зібрати у одну купу, ячмінь - у іншу, просо - у третю. За це я одержу красуню Малх-Азни. Якщо не зумію цього зробити, моя голова буде посаджена на кіл.

- Це неважка справа у порівнянні з тим, що ти зробив для нас. Проробивши довгий шлях, ми зголодніли. Спочатку ми поїмо із цієї купи, а потім візьмемося за роботу, - сказали миші.

Вони досита наїлися зерна й по команді білої миші відібрали пшеницю у одну купу, ячмінь - у іншу, просо - у третю. Алхаст подякував мишам, відпустив їх додому й прийнявся наповнювати мішки. Закінчивши роботу, Алхаст, радіючи, сіл на мішки.

На зорі батько послав у комору свою молодшу дочку:

- Іди розбуди цього канта й приведи його до мене. Напевно, він, намагаючись розібрати зерно, утомився й заснув.

Дочка відкрила двері комори й заглянула усередину. Вона побачила, що Алхаст сидить на мішках і розспівує пісні. Дочка так і ойкнула від подиву. Не сказавши Алхасту нічого, вона швидко вискочила з комори, захлопнули двері й закрили зовні засув. Прибігши до батька, вона сказала:

- Дада, кант, якого ти залишив у коморі, розібрав зерно, наповнив мішки й сидить на них, розспівуючи пісні.

- Так легко видати за нього нашу Малх-Азни ми не можемо. Іди, непомітно побери пшениці й перемішай з ячменем і просом.

Дочка знову відкрила дверей комори й увійшла. Коли вона з'явилася другий раз, Алхаст запідозрив недобре й став за нею спостерігати.

- чи Чисто ти розібрав зерно? - сказала дочка. - Дай-но я перевірю.

Вона розв'язала мішки, потихеньку від Алхаста побрала зерна пшениці й змішала із зернами ячменя й проса. Побачивши, що вона зробила, він схопився на ноги, підбіг до неї й сабоно вдарив її по особі. Особа дівчини скривилася від удару. Вона скрикнула. Зі сльозами побігла вона до батька, розповіла, що кант ударив її й скривив їй особа.

Батько Малх-Азни побіг у комору. Він розв'язав мішки, висипав зерно на підлогу й побачив, що зерно розібране, як він вимагав. Тільки у двох мішках, куди дочка кинула пшеницю, зерно було перемішано. Батько Малх-Азни сказав:

- Алхаст, ти переміг у змаганні й виграв мою дочку Малх-Азни. Я прошу тебе тільки про одне: вилікуй особу моєї молодшої дочки.

- Я б не скривив їй особа, якби вона зробила із мною чесно, - сказав Алхаст, ударив дівчину по іншій щоці, і особа її стало колишнім.

Батько подарував Малх-Азни багато подарунків і проводив Алхаста й свою дочку. Коли вони вийшли із села, Малх-Азни сказала йому:

- Алхаст, нас так легко не відпустять мої батьки й брати. Мої семеро братів десь тут полюють. У дорозі вони помітять нас і перешкодять нам виїхати. Ти повинен стати голубом, а я - шулікою.

Сказавши це, Малх-Азни дістала зі своїх речей біле й чорне кресала й потерла їхній друг про друга. Негайно Алхаст перетворився у голуба, а Малх-Азни у шуліку. Вони полетіли.

Саме у цей час верталися з полювання її семеро братів. Вони крім людської мови знали ще мови всіх живих істот. Один із братів сказав тому, хто знав мову птахів:

- Подивися, брат, як красиво летять геть той шуліка й голуб! Давай підстрелимо їх!

Брат, що володів мовою птахів, подивився на, що летять і сказав:

- Потрібно пропустити їх: голуб, що летить спереду, - наш зять, а шуліка, що летить за ним, - наша сестра. Вони летять і радіють один одному. Брати не торкнули їх і пішли своїм шляхом. Малх-азни й Алхаст полетіли далі. Так вони долетіли до будинку одноокого. Помітивши їх, одноокий вийшов їм назустріч.

- Алхаст, я давно чув про тебе як про сміливий і гарний кант. Мені хоч і жалко було посилати тебе за Малх-Азни, але дуже хотілося, щоб ти й на ній одружився. Веди тепер обох наречених до себе додому. Щасливого шляху! - сказав одноокий.

Алхаст рівно через рік повернувся додому. Брати після його повернення зіграли сім весіль і стали жити у злагоді й спокої.

Тут і казки кінець, щоб усім нічого, а нам білий козел дістався.

Зараз ви читаєте казку Алхаст і Малх-Азни