У старожитній час жила одна бідна жінка з маленьким сином. Нічого у них не було, крім шістдесяти мідних монет. Якось раз довідалася матір, що у сусідньому улусі продають хліб. Відрахувала вона двадцять монеток, дала їхньому синові й веліла купити хліба.
Хлопчик побіг, піднявся на пагорок і побачив, що два бешкетники збираються вбити щеня. Пошкодував він щеняти, дав хлопчиськам двадцять монеток і приніс його у свою юрту.
- А де ж хліб? - запитала матір.
Син усе розповів матері й показав щеняти. Нічого мати не сказала.
Залишилося будинку сорок мідних монет. Через кілька днів мати знову послала сина за хлібом. Хлопчик тільки піднявся на пагорок і побачив, що ті ж бешкетники мучать кошеня. Пошкодував він кошеняти, віддав хлопчиськам гроші й притяг його додому.
- А де ж хліб і куди ти запроторював гроші? - запитала матір.
Син усе розповів і показав урятованого кошеняти.
Мати заплакала й віддала йому останні двадцять монет, щоб він купив хліба. Цього разу хлопчиськ на пагорку не було, але двоє дорослих збиралися вбити маленьке левеня. Віддав їм хлопчик останні гроші й тем урятував левеняти від смерті.
Зрозуміла матір, побачивши левеняти, куди запроторював син останні гроші й заплакала ще горше. Та наказала вона, щоб син кинув левеня у лісову хащу.
Не міг хлопчик ослухатися матері й поніс левеняти у тайгу. Коли вони відійшли небагато, левеня сказало людським голосом:
- Не кидай мене хлопчик… Віднеси до моєї матері, вона для тебе що прагнеш зробить, що прагнеш віддасть. А ти нічого не бери, а попроси у неї золотий перстень, який у неї перебуває на середньому пальці передньої лапи.
Ішли вони, ішли, і, нарешті, зустріли левицю, таку більшу, що хлопчикові стало страшно. Левиця обрадувалася, побачивши своє левеняти, стала пестити його, а потім запитала хлопчика, що йому дати, чим платити йому за те, що він урятував її сина.
Хлопчик тремтячим голосом попросив перстень із середнього пальця. Левиця віддала, хлопчик попрощався й пішов додому. Дорогою він утомився, Зголоднів, захотів спати. Присів під деревом і заснув. Коли він прокинувся, то побачив поруч із собою у дерев'яній тарілці багато вареного соковитого м'яса, а осторонь пасеться осідланий кінь. Зрозумів хлопчик, що не простий перстень подарувала йому левиця, а чарівний. Наївся він досита, поклав решта у сумку, підхопився на коня й поскакав до будинку. Мати побачила сина на коні, обрадувалася.
Побудували вони собі будинок і із цього дня зажили ситно, без колишнього нестатку.
Пройшло кілька років. Хлопчик виріс, одружився. Та отут скоїлося ихо: якось ранком прокинувся він і бачить, що немає поруч молодий дружини, немає під подушкою персня, який подарувала йому левиця. Та він уже не у новому будинку, а у колишній старій юрті, не під бобровою ковдрою, а під старою овчиною лежить… А на полку мишка сидить, жує суху кірку.
Піймав хлопець мишку рукою та й говорить:
- Усе у мене пропало… ніхто мене не жалує і я нікого не буду. Задавлю мишеняти.
А мишка відповідає людським голосом:
- Не вбивай мене, я тобі добру службу послужу, допоможу перстень знайти. Його твоя дружина украла, вона тепер за морем живе…
Хлопець побрав із собою собаку й кішку, яких раніше від смерті врятував, побрав мишку, і всі вони пішли шукати чарівний перстень. Дійшли вони до моря, дивляться — на іншому березі коштує будинок, із труби клубиться димок.
Хлопець сіл на собаку, на її хвіст посадив кішку, на хвіст кішці — мишку, і так вони переплили море… Хлопець залишився на березі, а собака, кішка й мишка пішли до будинку. Кішка залізла на дах, мишка шаснула під двері й сховалася під ліжко, а собака прямо зайшов у будинок. Дружина хлопця побачила собаку, вийняла з рота золотий перстень та й говорить:
- Ой, як цей собака схожий на нашу…
Отут кішка зверху приг злодійці на голову — та з переляку упустила перстень — мишка підхопила його й усі троє кинулися геть із будинку, до свого хазяїна.
Вернувшись додому, вони довго й щасливо жили всі разом: хлопець із матір'ю, собака, кішка й мишка.