Коли це було, коли жив Будамшу — ніхто не знає. Тільки усе знають — нічого у Будамшу ніколи не було. Був тільки у Будамшу маленький килим, на якому він спав, терлик — халат із грубої вовни, який надягав, і велике бажання хоч раз поїсти досита.
Недалеко від улусу, де того разу перебував Будамшу, стояв багатий дацан — монастир. А у дацане жив відомий своєї мудрістю найголовніший із усіх лам — Богдо-Лама.
Богдо-Лама завжди мовчав. Богдо-Лама завжди нерухомо сидів у молитовні. Богдо-Лама завжди у думках вів бесіду з небожителями. Ось який святий була людей!
Богдо-Лама ніколи ні перед ким не піднімався зі свого маленького килимка. Богдо-Лама ніколи ні від кого не ухвалював ніякої їжі. Богдо-Лама ніколи ні перед ким не знімав своєї священної мідної шапки. Ось який строгий була людей!
А Будамшу?…
Хо! Будамшу завжди знаходив про що поговорити, він навіть думав, розмовляючи. Будамшу завжди, коли сидів, однаково що не сидів — вертівся те туди, те сюди, начебто його відразу тридцять бліх кусали, сидіти заважали. Будамшу ніколи й ніде, навіть у молитовні, не відкривав своїх думок, і ніхто не знав, про що він думає, чого він прагне. Та й сам Будамшу тільки одне добре знав — краще жити, чому не жити, і намагався жити як умів.
Якось раз Будамшу був дуже голодний. Пішов він до юрт, де жили ханські радники — нойони. У той година вечора вони сиділи біля своїх юрт, думали, міркували, курили.
Будамшу пройшов повз них і сказав начебто сам собі:
- Захочу, Богдо-Лама переді мною встане! Захочу, Бог-до-лама з моїх рук молока нап'ється!
Нойони почули слова Будамшу, курити перестали, сміятися сталі:
- Хо-Хо-Хо! Будамшу з голоду розум втратив! Чуєте, що він бурмоче? Ніколи такого не було, щоб Богдо-Лама навіть перед знатними нойонами піднявся! А хто бачив, щоб Богдо-Лама від кого-небудь чашу з молоком прийняв?
Будамшу зупинився біля нойонів і сказав:
- Навіщо тлумачити даремно? Я говорю — Богдо-Лама переді мною встане!
- Не встане! - говорять нойони.
- Я говорю — Богдо-Лама молоко від мене прийме й покуштує його!
- Не прийме! - говорять нойони.
- Давайте заставлятися! - запропонував Будамшу. - Якщо програю, десять років на вас працювати буду. Якщо виграю, десять місяців мене годувати будете!
Нойони обрадувалися: умова вигідна! - і погодилися.
Будамшу зайшов до пастуха, у якого жив, побрав свій килим і відправився у дацан. Увійшов у молитовню, де товстий Богдо-Лама сидів і читав священну книгу — ном, постояв небагато й сказав:
- Пресвітлий Богдо-Лама! Ви так довго сидите на своєму килимі, що він, напевно, від поту сирий зробився? Як би не простудилися — чхати станете, молитися не зможете. Підніміться, будь ласка! Я під вас сухий килим підкладу!
А Богдо-Лама так зачитався номом, що зовсім забув про звичай: якщо встати перед, що ввійшли, треба привітатися й прийняти від нього чашу з молоком. Богдо-Лама у той час більше думав про священні слова нома й зовсім не думав про слова Будамшу й тому піднявся.
А Будамшу тільки цього й чекав.
- Здрастуйте! - сказав він і підніс до губ Богдо-Лами чашку з молоком.
- Здрастуйте! - довелося сказати Богдо-Ламі й надпити молока із чаші.
Будамшу швидко перемінив під ним килим і пішов. А нойони біля дверей молитовні стояли, усе бачили й усе чули.
Так вони програли Будамшу застава й повинні були десять місяців годувати його.
Коли Будамшу останній раз їв у нойонів варену баранину, він сказав:
- Якщо захочу, Богдо-Лама свою мідну шапку мені віддасть!
Цього разу нойони не засміялися, посміхнулися тільки й подумали: «Скільки світло коштує, ніколи Богдо-Лама своєї шапки нікому не давав. Будамшу зазнався. Тепер наш виграш!» — і сказали:
- Давай заставлятися!
- Давайте! Якщо програю, двадцять років на вас працювати буду. Якщо виграю, двадцять місяців годувати мене будете!
- Ми згодні! - відповіли нойони й лягли відпочивати.
А Будамшу відправився на полювання. Убив Будамшу росомаху й зробив з її шкіри шапку. Надяг шапку й пішов у дацан.
А треба знати, що на Богдо-Ханові була дуже прадавня мідна шапка надіта. Така прадавня, що гора Хамар-Дабан молодше її була. Але ж і на горі, коли часто по ній ходять, стежка протоптується! Тому й на шапці, у тому місці, де за неї, надягаючи й знімаючи, рукою бралися, діра протерлася.
Прийшов Будамшу у молитовню й зупинився перед Богдо-Ламою. А шапку не зняв. Богдо-Лама того разу ном не читав. Побачив він Будамшу й довго дивився на його шапку. Ніяк не міг догадатися, з якого хутра шапка зроблена. Боброве хутро він знав — з бобра шапку носив. Соболий хутро теж знало — із соболя шапку носив. А такого гарного хутра ніколи не бачив. А не бачив тому, що ніхто й ніколи не дарував йому такої дешевої шапки. Дуже Богдо-Ламі шапка сподобалася. Тільки він не сказав про цей і усе мовчав. Та Будамшу мовчав, тільки помітив, що його шапка сподобалася.
- Пресвітлий Богдо-Лама! - сказав нарешті Будамшу. - Минулий раз я бачив на вашій священній шапці більшу діру. Треба цю діру закрити. А без шапки вам не можна сидіти. Як бути?
- Ти правий, Будамшу! - сказав Богдо-Лама. - Моя шапка продірявилася. Коли вітер дме, моїй голові холодно. Коли думаю, думки видуває. Лагодити шапку треба. Прагну зробити тобі милість. Побери на час мою шапку, закрий діру, а поки лагодиш, я у твоїй шапці посиджу.
Та Богдо-Лама віддав Будамшу свою шапку.
А нойони тим часом усім людям сказали, що вони у Будамшу застава виграли. Тільки розповісти встигнули й біля своїх юрт сіли, бачать — по дорозі Будамшу йде й на голові у нього мідна шапка самого Богдо-Лами надіта.
Люди радіти сталі:
- Спритний Будамшу!.. Хитрий Будамшу!.. Знову застава Будамшу виграв!..
Та довелося нойонам усі двадцять місяців годувати Будамшу.
Коли настав вечір останнього дня двадцятого місяця, Будамшу запитав нойони:
- Богдо-Лама переді мною вставав?
- Вставав! - відповідають нойони.
- Богдо-Лама молоко, яке я приніс, пив?
- Пив! - говорять нойони.
- Богдо-Лама свою мідну шапку мені віддав?
- Віддав! - говорять нойони. - Усі так! Усі так!
- Якщо так, — говорить Будамшу, — те захочу — Богдо-Лама по-собачі гавкати стане!
Нойони навіть на місцях підскочили:
- Видне, з’їхав з глузду ти! Як можна думати, що святий Богдо-Лама собакою гавкати стане?
- Навіщо шуміти? - сказав Будамшу. - Поб'ємося краще про заставу. Якщо програю, тридцять років на вас працювати буду. Якщо виграю, тридцять місяців мене годувати будете!
Нойони скоріше про заставу вдарилися, боялися, як би Будамшу не роздумав. А Будамшу говорить:
- Підемо із мною! У дверей молитовні слухати будете!
Нойони швидко надягли терлики й пішли з ним. Коли у молитовню прийшли, Будамшу у двері ввійшов, нойони у дверей залишилися.
Будамшу постояв небагато у роздум, потім сказав:
- Пресвітлий Богдо-Лама! Ви так мудрі, ви усе знаєте: у різних долинах собаки по-різному гавкають. А люди сперечаються, не вірять мені. Хто правий?
- Ти, Будамшу — овеча голова! - сказав мудрий Богдо-Лама. - Усе собаки у всіх долинах однаково гавкають!
- Пресвітлий Богдо-Лама! У одній долині, де я був, собаки гавкають: « хаб-хуб!» А у іншій долині, де я був, собаки гавкають: « хуб-хаб!»
- Твої вуха, Будамшу, придатні тільки для того, щоб тріпати їх! Не чи глухий ти? Жодна собака так не гавкає!
- Правда, правда ваша, пресвітлий Богдо-Лама! - закивав головою Будамшу. - Я дійсно глухуватий! Ви, мудрий Богдо-Лама, звичайно, знаєте, як собаки гавкають?
- Я усе знаю!
- Про пресвітлий Богдо-Лама! Дайте мені хоч одну крупинку від вашої мудрості! Скажіть, як собаки гавкають? Тоді я буду знати й своєю дурною балаканиною не стану людей хвилювати. Тільки погромче погавкайте, щоб я розчув.
- Слухай же!.. - важливо сказав Богдо-Лама й, як тільки міг, голосно пролаял:- Вау-Вау! Тяв-Тяв! Вау-Вау!! Тяв-Тяв!.. Ось так!.. Вау-Вау! Тяв-Тяв! Чув?
- Дякую вам, пресвітлий Богдо-Лама, добре чув! - сказав Будамшу й вийшов з молитовні.
За дверима, понуря голови, стояли нойони, особи у них були сумовиті.
- Чули? - запитав їх Будамшу.
- Чули, будь ти проклятий! - прошипели у відповідь нойони.
- А мені однаково! - сказав весело Будамшу. - Вам годувати мене, а не мені вас! Починайте скоріше барана варити, айрак готовити!
Заскрипіли зубами від злості нойони, так нічого не поробиш! А Будамшу засміявся й пішов поперед нойонів. Ось як воно було!