Колись у щасливі часи жив на світі старий Хоредой. Мав він двадцять чорних баранів, пасшихся на невичерпних лугах, а крім того — двох гніді жеребців, один з яких був відмінним скакуном, а іншої накульгував на обидві передні ноги.
Усього вдосталь було у старого Хоредоя, і жив він, турбот не знаючи. Трапилося одного разу так, що краща з овець його череди принесла біле ягняти. Не відразу Хоредой помітив приплід у отарі. Тим часом прилетіли дві ворони й виклевали у ягняти ока.
Розсердився старий, сіл на скакуна, кинувся у погоню за воронами, наздогнав їх і, вирвавши у кожної по одному оку, вставив ягняті замість виклеванних. Стало ягня бачити краще колишнього. А ворони полетіли до Есеге-Малану скаржитися: мол, виколов нам старий ока, наздогнавши нас на своєму швидкому скакунові.
Рагневался Есеге-Малан на старого й послав дев'ять вовків з'їсти швидконогого скакуна. Але старий відчув недобре й сховав скакуна, а на його місце прив'язав кульгавого жеребця. Прийшли вночі вовки й з'їли кульгавого. Тільки вони пішли, старий сіл на скакуна й миттю наздогнав сір, що бігли дрібної підтюпцем після ситної їжі. Зняв старий шкіри із усіх дев'яти вовків, залишивши лише пензлика на хвості, і відвертав додому.
Завили вовки й кинулися до Есеге-Малану зі скаргою: спустив, мол, старий із усіх шкіри, після того як з'їли ми у нього помилково благенького жеребця замість скакуна.
Пущі колишнього розгнівався Есеге-Малан, призвав дев'ять шулмусов і наказав їм привести Хоредоя. А старий загодя закрив усе ворота на запори, усі двері на засуви й непрошених гостей чекає. Прийшли шулмуси, сунулися у ворота, так не отут-те було! Міцні засуви й запори у старого Хоредоя! Ходять шулмуси уздовж забору, заглядають у щілині, а ввійти не можуть. Щоб віднадити непрошених гості, скип'ятив Хоредой казан води й виплеснув на злу погань.
Взвизгнули дев'ять шулмусов і побігли скаржитися Есеге-Малану: мол, обшпарив нас шкідливий старий окропом.
Вийшов з терпіння Есеге-Малан, сіл на хмару й полетів до Хоредою, щоб громом і блискавкою покарати його за нанесені образи так непокора.
У старого Хоредоя — своя голова на плечах. "Якщо я гінців Есеге-Малан скривдив, — думає він, — те не з'явиться чи у моєму будинку саме божество?" Приготував старий дев'ять казанів тарасуна, піймав білого барана для заклання й вийшов на вулицю зустрічати небесного гостя.
Ось прилетів на хмарі Есеге-Малан, побачив, що Хоредой приготувався зробити жертвопринесення, і божественний гнів його охолов.
- Навіщо ти, старий Хоредой, вирвав по одному оку у моїх ворон? - запитав Есеге-Малан, спустившись на землю.
- Хіба ти не знаєш, що вони виклевали очі у білого ягняти, призначеного тобі у жертву? - говорить Хоредой.
- А чому ти зняв шкіри з дев'яти моїх вовків, яких я послав з'їсти твій коня?
- Так адже вони з'їли не того коня, якого ти їм велів з'їсти, — відповідає Хоредой.
- А чому ти обшпарив окропом девятерих моїх шулмусов, посланих за тобою?
- Звідки мені знати, що це твої посланці. Уже боляче по-воровски вони поводилися. Ось я їх і обшпарив.
Залишився Есеге-Малан задоволений відповідями Хоредоя, прийняв його жертвопринесення й відвертав на небо. А старого з тих пір ніхто не кривдив.