На краю невеликого темного лісу жили старий з бабою. Був у них син Тисхе Бисхе, дуже сабоний так занадто норовливий хлопець. Що йому не скажи, Тисхе Бисхе усе по-своєму зробити норовить. Та задумали старий з бабою позбутися непутящого сина, говорять йому одного разу:
- Був у нас чорний бик. Відбився він від череди, утік у тайгу й здичавів. Сходив би ти, синок, пошукав його.
Побрав Тисхе Бисхе мотузку й пішов у ліс. Іде без шляху, без дороги й зазивно кричить: « Оо-Оо, чорний бичок! Оо-Оо!» Захиталися навколо кедри так їли, затріщали суки, вибіг з хащі чорний ведмідь і накинувся на Тисхе Бисхе. Схопив хлопець чорного ведмедя за кошлатий зашийок, струснув, як щеняти, а потім накинув йому мотузку на шию й привів додому.
Побачили таке старий з бабою, поховалися зі страху й просять сина:
- Відпусти ти це страховисько на волю!
- Як же я можу його відпустити, якщо з такою працею знайшов? - здивувався хлопець і замкнув ведмедя у одній зграйці з коровами.
Устали ранком старий з бабою, бачать — ведмідь усіх корів передавив.
- Що нам робити з таким сином? Як нам бути? - заголосили бідні батьки. - Ніякої управи на нього немає! Ніхто здолати не може! Не чи відправити нам його до хазяїна тайги? Може бути, він дасть хлопцю острашку? - На тому й вирішили.
- Синок, — говорять вони, — одна людина, яка живе на південній стороні тайги, давним-давно побрав наш великий казан і дотепер не повернув. Сходив би ти, приніс посудину додому.
Зробив Тисхе Бисхе собі сани зі смолевих дерев, запріг чорного ведмедя й поїхав у ліс. А у тому лісі стояла вросшая у землю хатинка, побудована з модрин, зрубаних під корінь і зрізаних по верхівці. Зайшов хлопець у хатинку й побачив киплячий девятиведерний казан, а на лежанці — четирежди вкутаного у хутряну ковдру хазяїна тайги.
- Побрав чуже на час, а повертати не квапишся, — говорить йому Тисхе Бисхе. Піддяг він ногою казан з м'ясом і перекинув на вогонь. Піддяг інший раз — і вилетів казан на вулицю.
- Зроду чужих казанів у будинку не тримав! - розсердився хазяїн тайги. - Ах ти розбійник! - закричав він і накинувся на хлопця.
Тисхе Бисхе нам'яв боку хазяїнові тайги, зв'язав його, посадив на місце ямщика, а потім навантажив казан на сани, уперіщив батогом ведмедя й поїхав додому.
- Урятуй нас, бурхан! - заблагали старий з бабою, побачивши такий візок. - Ніхто не може подолати з нашим непутящим сином. Краще ми самі підемо від нього куди ока дивляться.
А Тисхе Бисхе прив'язав у дворі тайгового ведмедя, зв'язав потуже хазяїна тайги й завалився спати. Пробудився він на ранньому світанку й говорить батькові з матір'ю:
- Ви сидячи дочекаєтеся щастя, а я знайду його у шляху.
Із цими словами вийшов він у двір, відв'язав ведмедя, зняв путо з хазяїна тайги.
- Вертайтеся у свою тайгу, — говорить. - Відправляйтеся по будинках.
А сам пішов без шляху, без дороги.
Ішов він, ішов і знайшов слід людини, яка провалилася у землю, піднімаючи величезний камінь. Спробував підняти камінь Тисхе Бисхе — підняв до колін. Піднатужився — над головою підняв. Крикнув Тисхе Бисхе у земний провал:
- Виходи на волю!
Вийшов звідти могутній богатир.
- Ось це — силач! - здивував Тисхе Бисхе.
- Який же я силач у порівнянні з теперішніми силачами, — відповідає той.
- Так хіба знайде хто-небудь сабоніше тебе? Де ж та людина?
- На північній стороні, на краю темного лісу, — відповідає богатир, — живуть старий з бабою. Є у них син Тисхе Бисхе. Їздить він на ведмеді, а хазяїн тайги у нього ямщиком служить. Ось він — теперішній силач.
- Виходить — це я, — говорить Тисхе Бисхе. - Давай подружимося.
Та пішли вони разом. Ішли вони, ішли, раптом бачать — людей високу гору на низьку переставляє, а низьку — на високу.
- Ось це — силач! - здивували подорожани.
- Який же я силач у порівнянні з теперішніми силачами, — відповідає той.
- Так хіба знайде хто-небудь сабоніше тебе? Де ж та людина? - запитують подорожани, що переставляє гори.
- На північній стороні, на краю темного лісу, — відповідає той, — живуть старий з бабою. Є у них син Тисхе Бисхе. Їздить він на ведмеді, а хазяїн тайги у нього ямщиком служить. Ось він — теперішній силач.
Подружилися вони й пішли втрьох далі.
Ішли вони, ішли, раптом бачать — людей море вбрід переходить і ловить рибу бородою замість невода.
- Велетень, — говорять йому подорожани, — ти переходиш убрід море й ловиш рибу бородою, чи є людей сабоніше тебе?
- На північній стороні, на краю темного лісу, — відповідає той, — живуть старий з бабою. Є у них син Тисхе Бисхе. Їздить він на ведмеді, а хазяїн тайги у нього ямщиком служить. Геть він — теперішній силач.
Подружилися вони. Стало їх четверо. Ішли друзі, ішли й забрели у тайгу. Стали вони рубати дерева під корінь, зрізати по верхівці й побудували хатинку. Залишили у хатинці силача, що провалювався у землю під вагою каменю.
- Доглянь за будинком, приготуй нам вечеря, — покарали йому й відправилися на полювання.
Залишився хлопець один, став м'ясо варити. Отут з'явився мангатхай у вигляді дідка з нігтик, борода з локоток і говорить:
- Подавай мені усе, що ти зварив.
- Не для тебе приготовлене, — відповідає хлопець. Накинувся на нього мангатхай, поколобродив міцно невдачливого хлопця, з'їв вечерю й був такий.
Повернулися мисливці, а їх друг сидить плаче.
- Що з тобою? - запитують.
- Приходив дідок з нігтик, борода з локоток, побив мене, з'їла вся вечеря й зникла, — відповідає хлопець.
Перекусили вони на швидку руку й лягли спати. Наступного дня залишили домовничать, що переставляє гори.
Тільки зняв він пробу з варива, як з'явився дідок з нігтик, борода з локоток.
- Подавай мені усе, що ти зварив! - говорить.
- Не для тебе приготовлене, — відповідає, що переставляє гори.
Накинувся на нього мангатхай, побив до півсмерті, з'їла вечеря й була такий.
Повернулися мисливці, а їх друг сидить плаче.
- Що з тобою? - запитують.
- Приходив дідок з нігтик, борода з локоток, побив мене, з'їла вся вечеря й зникла.
Наступного дня залишили домовничать того, хто переходив убрід море й ловив бородою рибу.
Мангатхай і з ним розправився, з'їла вечеря й була такий.
Ще раз перекусили друзі всухомятку й лягли спати.
- Сьогодні я сам залишуся будинку, — говорить ранком Тисхе Бисхе.
Пішли його друзі на полювання, а Тисхе Бисхе стала вечеря варити. Звідки не візьмися з'явився дідок з нігтик, борода з локоток і говорить:
- Подавай мені усе, що ти зварив.
- Не для тебе приготовлене, — відповідає Тисхе Бисхе. Накинувся на нього мангатхай, так не отут-те було. Не давши отямитися, міцно поколобродив незваного гостя Тисхе Бисхе. А потім виволік його за поріг, підняв плечем кут хатинки, сунув у щілину бороду з локоток і вилучив колоди. Защемилася старикова борода міцно-преміцно.
Повернувся Тисхе Бисхе у будинок, доварила вечеря, а коли вийшов на бранця свого глянути, того й сліду нема. Тільки борода меж колод стирчить.
Прийшли мисливці, а у Тисхе Бисхе вечеря готова, ніким не торкнуть на столі коштує.
- Приходив дідок з нігтик, борода з локоток, — став розповідати Тисхе Бисхе, — прагла вся вечеря з'їсти й мене побити, але я виволік його за поріг, підняв плечем кут хатинки, затис старикову бороду меж колод. Думав — нікуди не втече. А вийшов глянути через малий час на свого бранця — одна борода стирчить.
Глянули друзі за кут хатинки, а там борода з локоток, як ковила, по вітру розвівається.
- Добре, — розв'язали друзі, — повечеряємо, відпочинемо, а завтра відправимося за втікачем по свіжих і давніх його слідах.
Наступного дня відправилися друзі шукати старого. Ішли вони, ішли й добралися нарешті до ущелини землі, у якої сліди обривалися.
- Років двадцять будемо переслідувати його по сліду черв'яка, років десять будемо за ним гнатися по сліду павука, але не піти втікачеві! - розв'язали друзі.
Обв'язав себе Тисхе Бисхе мотузкою навколо пояса й говорить:
- Допоможіть мені вниз спуститися.
Вистачило мотузки, щоб спуститися у нижній замби. Відв'язав Тисхе Бисхе мотузку й пішов по нижньому замби.
Ішов він, ішов і побачив бронзову хатинку. Зайшов у неї — а там красуня сидить.
- Здраствуй! - говорить вона йому. - Звідки ти будеш, славний хлопець?
- Я спустився з верхнього замби, — відповідає Тисхе Бисхе.
- Урятуй нас бурхан! - говорить вона тремтячим голосом. - Куди ж мені тебе сховати? Мій чоловік, мангатхай, — сущий нелюд. Він викрал мене з верхнього замби й силою привів сюди. Я у житті не видивала такого страховиська. Якщо він застане тебе тут, то вб'є й тебе, і мене. Урятуй нас бурхан! Краще тобі назад наверх піднятися.
- Нехай спробує впоратися із мною, — відповідає Тисхе Бисхе. - А мені у дорогу назад зарано.
- Неподалік звідси є срібна хатинка, — говорить йому господарка, — а ще далі — золота. У них теж живуть дівчини з верхнього замби. Усі ми дружини одного мангатхая. Він, однак, у них гостює.
Переночував хлопець у мідній хатинці, а за ранковим чаєм говорить господарці:
- Не боюся я вашого чоловіка, як би не був він страшний. Я сам шукаю його.
- Урятуй тебе бурхан! - заблагала господарка. - Якщо переможеш злого чоловіка — забери мене звідси у верхній замби.
- Так і бути, — сказав Тисхе Бисхе й пішов далі.
Дійшов до срібної хатинки. Переступив поріг і побачив красуню ще краше першої. Здригнулася вона від подиву й говорить:
- Скільки живу у цій хатинці, ніколи не видивала, щоб через поріг людей переступав. Звідки ти будеш?
- З верхнього замби, — відповідає Тисхе Бисхе.
- Урятуй нас бурхан! - всполошилась вона. - Куди ж мені тебе сховати? Мій чоловік, мангатхай, — сущий нелюд. Якщо він застане тебе тут, то вб'є нас обох.
- Не боюся я вашого чоловіка, як би не був він страшний. Я сам шукаю його, — говорить Тисхе Бисхе.
- Сьогодні він вийшов від мене, виходить, повинен бути у цю ніч у золотій хатинці, — говорить господарка. - Якщо переможеш злого чоловіка — забери мене звідси у верхній замби.
- Так і бути, — погодився Тисхе Бисхе й направився до золотої хатинки.
Переступив золотий поріг і побачив красуню краше колишніх.
Стрепенулася вона, побачивши гостюючи.
- Скільки живу у цій хатинці, ніколи не видивала, щоб сюди людина заходила. Звідки ти будеш? - запитує вона.
- З верхнього замби, — відповідає Тисхе Бисхе.
- Урятуй нас бурхан! - всполошилась господарка. - Куди ж мені тебе сховати? Мій чоловік, мангатхай, — сущий нелюд. Якщо він застане тебе тут, то вб'є нас обох.
- Це ми ще подивимося: хто кого здолає, — говорить Тисхе Бисхе. - Тільки ти постарайся довідатися — де у лиходія душу захована.
Нагодувала господарка гостя, напоїла й закрила у далекій кімнаті.
Опівночі зашуміло, загриміло, раскатился по сходах тупіт і пролунав незадоволений голос:
- Фу, фу, що за дух чужої у хаті, що за захід?
- Це тобі здалося, — відповідає господарка чоловікові, що повернувся. - Просто я розчісувала волосся, так у вогонь волосинки кинула. Вони й начадили.
Нагодувала господарка чоловіка, напоїла, спати уклала. А сама говорить:
- Ні дня, ні ночі не розбираючи, бродиш ти по світлі. А я навіть не знаю, де твоя душа зберігається.
- Навіщо тобі знати? - запитує чоловік.
- Щоб я могла оберігати твою душу, — відповідає дружина. - Я так тебе жалую, так турбуюся, коли ти довго не вертаєшся! Але якщо не прагнеш зізнатися, якщо впираєшся, то нехай буде по-твоєму. Залишайся зі своєї таємницею, а я тебе жалувати й чекати перестану, — сказавши так, сплюнула вона сердито й повернулася на інший бік.
- Добре вуж, розповім, — говорить чоловік, — тільки знову оберни до мене особою.
- Як прагнеш, як прагнеш, — присуджує дружина, а сама кожне слово на лету ловить.
- Душу моя зберігається у рогах нашого шестирічного барана, — зізнався чоловік.
А Тисхе Бисхе, підслухавши всю цю розмову, став чекати, коли мангатхай засне. Та тільки пролунав його храп, Тисхе Бисхе встав тихесенько й навшпиньках вийшов у двір. Примітив він у кошарі барана із крутими рогами. Розглядає його й ворожить: «Той або не той?» Тим часом уже світати стало. Колись роздумувати.
«Про цього барана й говорив мангатхай», — розв'язав нарешті хлопець і переламав один ріг. Вилетіли з рога сорок ос, задзижчали над головою. Усіх переловив Тисхе Бисхе, усіх передавив. Відкинув хлопець цей ріг убік, узявся за іншою. Знову вилетіли з рога сорок ос. Розправився Тисхе Бисхе й з ними, тільки двох ос не став давити.
Тим часом прокинувся мангатхай і скаржиться дружині:
- Щось голова у мене шпарко розболілася.
А Тисхе Бисхе заходить у будинок, підступає до мангатхаю.
- Устань, лиходій! - говорить хлопець. - Коли є людина, не такі, як ти, встають. Устань! - повторив Тисхе Бисхе й розтиснув кулак.
Блиснули на долоні у хлопця дві ледве живі оси.
- Ах, відпусти їх, відпусти! - заблагав мангатхай.
- Ні, недарма я — Тисхе Бисхе, який усе робить всупереч, — сказав хлопець і роздавив ос.
Завив мангатхай від болю.
- Хоч і створив ти таке, — говорить, — а найдуться у мене ще сили на сутичку з тобою, — і накинувся на хлопця.
Тим часом дружина мангатхая згадала про два барилах з водою, що стояли у дворі. З одного вип'єш — сил додасться, вип'єш із іншого — сил убуде. Вибігла вона у двір і переставила барила.
Хоча поединщики обоє виявилися витривалими, як верблюди, сабоними, як коня, але поступово сили у мангатхая стали танути.
- Передохнемо небагато, — говорить він і, не знаючи, що барила переставлені, подав хлопцю барило з водою сили, що додає. - Утамуй спрагу, — говорить.
А самому дісталася вода, що зменшує сили.
Стали поединщики боротися знову. Цього разу мангатхай швидко ослабнув. Тисхе Бисхе розрубив його й спалив на багатті. А золу на північ і на південь розвіяв осиковою лопатою. Захопив із собою Тисхе Бисхе дружину мангатхая, зібрав коштовності, усе інше спалив і направився до срібної хатинки. Захопив із собою другу дружину мангатхая, зібрав дорогі речі, Спалив будинок і направився до бронзової хатинки. Та третю дружину мангатхая забрал із собою, про цінності не забувши, підпалив хатинку, і не встигнула зола охолонути, як дійшли вони вчотирьох до ущелини землі.
- Спустите мотузку! - крикнув Тисхе Бисхе своїм друзям.
Друзі спустили вниз мотузку. Він обв'язав нею жінку із бронзової хатинки.
- Тягніть! - кричить.
Витягнули три силачі красуню з ущелини й жорстоко заспорили: кому вона дістанеться. Нарешті переспорив той, хто переступав море й ловив рибу бородою.
- Спустите мотузку! - знову кричить Тисхе Бисхе. Спустили мотузку. Обв'язав він нею жінку зі срібної хатинки. Витягнули три силачі красуню з ущелини. Цього разу заспорили, що переставляє гори й піднімаючий камені.
- Моею буде! Ні, мені дістанеться! - накинулися вони один на одного з кулаками. Що переставляє гори виграла суперечка, і жінка дісталася йому.
- Спустите мотузку! - кричить Тисхе Бисхе.
Знову спустили мотузку. Тисхе Бисхе обв'язав нею жінку із золотої хатинки й відправив наверх. Дісталася вона піднімаючому камені.
- Спустите мотузку! - востаннє крикнув Тисхе Бисхе. Цього разу сам обв'язався мотузкою й говорить:- Тягніть!
Стали силачі мотузку тягти. Але, побачивши Тисхе Бисхе, роздумали вони ділитися з ним видобутком і перерізували мотузку. Полетів Тисхе Бисхе у ущелину землі, у низький замби. Так так ударився при падінні, що стегно зламав. Лежить він і не може ногами пошевельнуть. Раптом бачить: колонок за горностаєм женеться, наздогнав горностая й зламав йому обидві ноги. Відлежався горностай, а потім підповз до непоказної травички, викопав корінь і став його жувати. Як тільки з'їв горностай цей корінь, ноги у нього зажили.
- Тепер ти від мене не підеш! - пригрозив горностай колонкові й кинувся у погоню.
Потихеньку-Полегеньку підповз до тієї травички й Тисхе Бисхе, викопав три корінці, з'їв їх — ноги зажили. Устав він і пішов далі. Ішов він, ішов і прийшов до широкого озера. Там на великому дереві сиділи пташенята Хан Гаруди-Птаха. Сидячий унизу — плаче. Ледве вище сидячий — співає. А трет, що сидить на самому верху, сміється.
- Чому ти плачеш? - запитує нижнє пташеняти Тисхе Бисхе.
- Як же мені не плакати, — відповідає пташеня, — скоро із дна озера вийде величезний отрутний змій. Хто стане його жертвою сьогодні, той плаче. Хто буде з'їдений завтра, той співає. А хто післязавтра — той сміється. Ось зараз висуне змій свою голову з води, роззявить упасти й крикне: «Залітай!» Та сгину я на віка вічні.
- Послухайте мене, — говорить Тисхе Бисхе. - Цього разу не поспішаєте самі летіти у пащу змієві. «Якщо Зголоднів, — скажіть йому, — виходи на берег і побери нас».
Приготував Тисхе Бисхе гостру кам'яну брилу з бика розміром й затаївся. Забурлило озеро, запінилося, і здалася з безодні голова дивовижного змія.
- Залітай до мене у рота! - закричав він зичним голосом.
- Якщо Зголоднів, виходи на берег і побери мене, — відповідає йому нижнє пташеня.
- Хто вас навчив цього? - здивувався змій. - Праг я вас живими проковтнути, а тепер буду розжовувати, — прошипел він і з розкритою пащею направився до дерева.
Кинув Тисхе Бисхе у дивовижного змія гостру брилу й размозжил йому голову.
Не встигнув хлопець отямитися, як повалив його хтось на землю, так так пригорнув, що дух захопило. Що це прилетіла Хан Гаруди-Птах укрив собою рятівника пташенят від растекшегося по берегу зміїної отрути, що спопелила дерева й трави.
- Ти врятував життя моїм пташенятам, — сказала Хан Гаруди-Птах. - Чому мені віддячити тебе?
- Допоможи піднятися мені у верхній замби, звідки я родом, — відповідає Тисхе Бисхе. - Більше мені нічого не потрібно.
- Так і бути, — говорить Хан Гаруди-Птах, — тільки приготуй сімдесят бочок води й сімдесят бочок м'яса.
Зробив Тисхе Бисхе те, що птах не може: приготував сімдесят бочок води й сімдесят бочок м'яса.
- Тепер навантаж припаси на мене, — говорить вона. - Якщо ліворуч голову поверну — кинеш бочку м'яса, якщо праворуч — бочку води.
Навантажив Тисхе Бисхе бочки на спину птаха й сам сів. Стала Хан Гаруди підніматися усе вище й вище. Ліворуч подивиться — хлопець їй бочку м'яса кидає, праворуч головою мотне — хлопець дає бочку води.
Ось уже до верхнього замби рукою подати. Повернув птах голову вліво, але не залишилося у хлопця ні м'яса, ні води. Відрізав він шматочок від своєї ноги й кинув птахові.
Коли долетіли вони до верхнього замби, хлопець зійшов із птаха, припадаючи на одну ногу.
- Чому ти кульгаєш? - запитує Хан Гаруди.
- Коли скінчилося м'ясо, я відрізав шматочок від своєї ноги, тому й кульгаю, — відповідає він.
Поперхнувся птах — і вивалився з рота з'їдений шматочок.
- Приклади його до свіжої рани, — сказала вона.
Приклав хлопець шматочок до ноги — і відразу затяглася рана, навіть сліду від неї не залишилося.
А потім Хан Гаруди-Птах спустився до себе у нижній замби, а Тисхе Бисхе відправився до своєї чорної хати про чотири кутах. Зустрів він на своєму шляху трьох колишні друзів, розправився з ними й щасливо зажив із трьома дружинами, урятованими від мангатхая.