Одного разу навесні батрак рубав у лісі дрова. Раптом з боку сходу сонця прилетіла зозуля, сіла на дереві й прокуковала:
- На сході є висока гора, на її вершині лежить шматок золота з голову великого бика…
З півдня прилетіла друга зозуля, примостилася на тому ж дереві й прокуковала:
- На південній стороні хворіє дружина одного бідняка. Під її будинком звив гніздо чорний жук, ростом із дворічного бичка й ссе кров жінки. Якщо вбити й спалити цього жука, дружина бідняка поправиться.
Із заходу прилетіла третя зозуля й проспівала, що далеко на заході трапилося страшне лихо — висохнув джерело води — дерева зав'янули, вигоріли трави, люди й тварини знемагають від спраги. Джерело, що харчувало вологою поля й степи, завалений чорним важким каменем. Якщо зрушити камінь, то з під нього вирветься на волю джерельна вода й люди будуть урятовані.
Зозулі спурхнули й полетіли. Батрак подумав, подумав, заткнула сокира за пояс і пішов у ту сторону, звідки сходить сонце.
Чи Багато, чи мало він пройшов, добрався, нарешті, до високої гори, піднявся на вершину й знайшов там шматок золота з голову великого бика. Побрав батрак золото, відніс на перехрестя трьох доріг і закопав його у землю. А сам пішов на захід, туди, де люди нудилися від спраги. Зайшов батрак у одну юрту й попросив напитися.
- Ми самі ледве живі від спраги, — відповіли йому старий з бабою. - Зараз немає нічого дорожче ковтка води.
- Зберіть мені сотню людей, приведіть сотню биків, дайте сотню лопат і у вас буде вода, — сказав батрак.
Жителі улусу зробили всі так, як він велів. Батрак привів їх до джерела й вони усе разом прийнялися викопувати чорний важкий камінь — хто лопатою, хто сокирою, а хто й руками. Впрягли биків і зрушили з місця той камінь. Та зараз же забурлило джерело, зажурчала прохолодна чиста вода. Люди обрадувалися, кинулися до води, сталей черпати її цебрами, бочками, руками. Потім пригнали худоба й напоїли його досита. Усе раділи, дякували батракові за те, що повернув він їм воду й позбавив від мучень. А коли довідалися, що він направляється убік півдня, те всім улусом пішли проводжати.
Ішов, ішов, ішов батрак і, нарешті, здалася південна країна. Батрак дізнався, де живе хвора жінка, про яку повідала зозуля й назвався у улусі знаменитим лікарем. Чоловік хворої жінки, почувши про нього, прийшов зі сльозами на очах:
- Урятуйте мою дружину, — попросив він батрака. - Вилікуєте її…
Ранком батрак зібрав сусідів, вигнав з-під будинку чорного жука, ростом із дворічного бичка, убив його й спалив, і свершилось чудо — до жінки відразу вернулося здоров'я.
Попрощавшись із жителями улусу, батрак викопавши золото, яке він раніше зарив на перехресті трьох доріг, відправився додому. Удома він розплатився з багатієм, у якого завжди був у боргу, і зажив безбідно. Скоро він побудував собі новий великий будинок поруч із будинком багатія. Жадібний багатій не витерпів і захотів довідатися, як батрак так швидко розбагатів.
А батрак надумав покарати свого колишнього хазяїна за жадібність і сказав, що одного разу, коли він спав на березі під перекинутим човном, з води вийшли троє людей і розповіли йому, де заритий скарб.
- Геть як справа була, — проговорив багатій і пішов. Увечері він забрався під перекинутий човен у ріки, причаївся й став чекати, щоб принесли йому золото. Опівночі до човна прийшли три розбійники й стали говорити про те, що хтось відніс їхнє золото, приховане на вершині високої гори.
- Довідатися б, хто побрав наше золото, — сказав один розбійник, — я б його…
У цей час жадібний багатій під човном не витерпів і зненацька пчихнув.
Почули розбійники, що хтось поруч є, заглянули під човен, а там багатій сидить. Витяглися вони його й стали бити: подумали вони, що це він украв їхнє золото. Били, били, а потім кинули його у ріку.
Так був покараний багатій за свою жадібність.