Одного разу голодний вовк у пошуках їжі брів по дорозі й, побачивши пасущуюся на лузі кінь, сказав їй:
- Кінь, я тебе знімання.
- Ну що ж, їж, — сказав кінь. - Тільки колись прочитай, що у мене на копиті написане.
Став вовк розглядати, що написане у коня на копиті. А кінь як брикне його копитом по голові — так наш вовк по траві й покотився.
А кінь тим часом і зникла.
Опам'ятався вовк, побрів далі й охає:
- Ніколи я не був грамотієм. Та який шайтан угараздил мене читати, що на копиті написане?
Ось іде вовк і зустрічає собаку мисливця.
- Собака, я тебе знімання, — говорить він.
- Добре, з'їж, — відповідає собака. - Тільки допоможи мені спочатку із чагарнику принесений видобуток дістати: я сама-те вуж стара стала — погано бачу.
- Добре, — погоджується вовк.
Собака повів вовка у хащу чагарнику, де її хазяїном-мисливцем був захований капкан, а біля нього кинута принада — шматок старої яловичини.
- Отут, пошукай у кущах, — говорить собака.
Поліз вовк сдуру у кущі за м'ясом та й потрапив ногою у капкан. А собака що їсти духу помчалася скоріше додому, щоб привести із собою хазяїна-мисливця.
Отут тільки зрозумів вовк, у яке лихо він потрапив; перегриз собі лапу так на трьох ногах насилу втік у своє лігвище, дорогою лаючи себе на чому світло коштує:
- Дурень я, дурень. Та навіщо собаку послухав?
Ось пройшло якийсь час. Знову вовк Зголоднів й пішов відшукувати собі їжу. Бродив він навколо села й побачив: на околиці у комори свині риються. Підійшов до них вовк і говорить:
- Свині, я вас знімання.
- Коли прагнеш, їж, — відповідають свині. - Тільки спочатку послухай, як ми пісні поїм.
- Ну що ж, співайте, а я послухаю, — погоджується вовк.
Свині стали кружлятися навколо огорожі й підняли такий оглушливий вереск, що прибігли люди із ціпками й, побачивши вовка, прийнялися бити його.
Насилу вовк вирвався й ледве ноги потягнув.
Тікаючи, він знову прийнявся лаяти себе за помилку.
- Та поделом, — говорить він, — мені, дурневі сірому. Тільки більше я вуж нічиїх слів слухатися не буду й першого, хто мені попадеться, живцем знімання.
Та попадається йому назустріч людей — з лісу дрова везе.
- Ну, тепер-те я тебе знімання! - говорить вовк. Та вже зовсім норовить на людину кинутися.
- Ну, що ж, їж, я готовий, — говорить людей. - Тільки тобі на землі мене з'їсти незручно: зачують мої собаки, прибіжать, віднімати мене будуть. Адже так?
- Так, — відповідає вовк.
- Ну ось. А щоб ніхто тобі не заважав, заліземо обоє на дерево. Там ти й з'їж мене.
- Добре, — погоджується вовк.
Людина швидко піднялася на дерево й кричить вовкові:
- Полезай і ти!
- Не можу піднятися, — відповідає вовк. - Пазурі не беруть.
А людей це й без того знав.
- Ну добре, — відповідає він. - Ось я кину тобі зверху мотузку, ти просунь у неї голову, і я тебе затягну наверх.
Зробила людей на кінці мотузки петлю й кинув її вовкові. Вовк жваво просунув голову у петлю й кричить людині:
- Тягни!
Зіскочила людей з дерева, ухопився за кінець мотузки та й потягнув вовка нагору. Петля туго стягла шию вовка, — отут йому й смерть прийшла.