Жив скүпой амбань-нойон — жадний-прежадний. Якось амбань-нойон обгладивая бараняче стегно, упустив його на підлогу. Голодний батрак, коштуючи у нього за спиною, побачив це й праг було підняти м'ясо, що лежить на підлозі:
- Удень упале, не піднімають, — сказав нойон, глузувати з нього. Батрак глянув з ненавистю на нойон, стис зуби й мовчачи вийшов.
Амбань виїхав верхи з будинку у супроводі батрака збирати данина з підданих. Далеко від'їхали. Раптом з-під ніг коня із шумом вилетіли птаха. Кінь від переляку шарахнувся убік, товстий нойон не зміг стриматися — упав горілиць.
- Допоможи своєму амбаню, — стогне він і просить батрака підняти його.
- А хто говорив, що м'ясо (гашу), що впало вдень, не піднімають? - запитав батрак, ударив батогом і без оглядки поскакав.
Амбань, який звик бити, давати ляпасу, брат хабара, своїми очима побачив свої гріхи. Залишився він у степу на поживу чирвам і комахам.
Так говорять про нього улигери й казки.