Жив бідний хлопець удвох з матір'ю-бабусею. Крім єдиної кози, нічого у них у господарстві не було. Усе сутужніше й сутужніше ставало ним прогодуватися. Почав хлопець розумом розкидати.
« Як нам далі жити? - думає. - Спробую-но обдурити якого-небудь багатія».
Побрав він із собою мати й відправився у велике місто. Коза за ними увязалась. Підійшли вони до будинку людини, що нажила своє багатство злодійством. Постукався хлопець у будинок, назвався теслею й підрядився кухонну прибудову до будинку зробити. Запросив він у хазяїна колод так дощок і прийнявся за роботу.
А багатієві не терпиться готову прибудову побачити, по три рази на дню навідується, за бідняком наглядає. Та ось задумав хлопець покарати багатія. Тільки зайде хазяїн у прибудову, а хлопець хлоп так хлоп кришкою скрині, у якій цвяхи з молотками лежать, та ще спиною скриня прикриває. «Не інакше, як гроші із іншим добром ховає», — думає багатій. Та розв'язав він темною нічкою перевірити вміст скрині. А хлопець найняв собі підручного й, знаючи хижу натуру хазяїна, став чекати злодія у прибудові. Ще місяць не зійшов, як з'явився опівнічний гість і став у скрині шарити. Отут-Те хлопець із підручним і піймали злодія.
- Ти праг украсти моє добро! - розшумівся хлопець. - Я у у'язницю тебе сховаю!
- Тихіше! Не шуми, дурна твоя голова! - заблагав багатій. - Тисячу монет дам, тільки відпусти.
Побрав хлопець гроші, відпустив багатія, а сам думає: «Нажив собі ворога, не можна мені тут більше ні години залишатися». Сховав він свої гроші за пазуху, побрав матір за руку й відправився у інші краї. Козу просити не треба — сама за ними йде.
Ішли вони, поки не стемніло. Настала пора й про нічліг подумати. Довідалися вони від перехожого, що у місті живе багатій по імені Лодой, і відправилися до нього. Як тільки підійшли до багатого будинку, сунув хлопець три золоті монетки під хвіст своїй козі й постукався у двері.
- Що за козу ведеш? - запитує Лодой.
- ПРО, коза ця дорога мені, як життя, — відповідає хлопець. Погладив він козу по животу — з-під хвоста три золоті монетки висипалися.
- Це тобі, хазяїн, за нічліг, — говорить хлопець.
- Та часто із твоею козою таке трапляється? - запитує Лодой.
- Щовечора, — відповідає хлопець. - Та не по три монетки, а по цілій жмені. Зараз так мало висипалося тому, що я молитву не прочитав.
На наступний ранок пристав Лодой до хлопця: продай козу так продай.
- Так що ти говориш?! — відповідає хлопець зі сльозами на очах. - Якщо я продам її, те сам залишуся голодним. Ось якби ти мені на якийсь час п'ятсот монет дав…
- Забирай п'ятсот, давай козу! - говорить багатій Лодой.
На тому й домовилися.
- Погладжуй її черево, — наставляє хлопець, — так не забувай про молитву, тоді й золота буде більше.
Побрав він свою матір за руку, і пішли вони далі.
А багатій Лодой, тільки-но дочекавшись вечора, став погладжувати черево купленій козі. До того ретельно гладив, що вона дух випустила, так і не озолотивши свого нового хазяїна.
Розлютився Лодой і кинувся шукати ошуканця. А той і не думав ховатися, ходить собі по базару, до товарів приценивается. Накинувся Лодой на хлопця, варту кликнув, до хана привів. Але ніколи було ханові розбиратися у цій справі.
«Розправишся з ним без мене», — говорить він Лодою. Довго думав Лодой, як покарати хлопця, і придумав.
Посадив він ошуканця у мішок, носіїв найняв і велів їм віднести поклажу до ріки й скинути з мосту. Кинулися слуги виконувати наказ. Звалили мішок на плечі, потягли до ріки.
На півдорозі запитує хлопець із мішка:
- Скажіть, люди добрі, де ми йдемо?
- До розвилки двох доріг вийшли, — відповідають носії. - А тобі-те навіщо? Однаково утопимо.
- А потім, — говорить їм хлопець, — що, згорнувши ліворуч, ви могли б дійти незабаром до опушки лісу, де під трьома соснами я своє золото зарив.
Тільки він це проговорив, як кинули носії мішок на землю, кинулися золото шукати. Ось уже й тупіт удалині затих. Став хлопець міркувати: як йому далі бути.
У цей час проходив повз один Дурень, який усе життя мріяв ханом стати. Побачив він мішок на дорозі, підійшов, мацати початків, а там людина сидить!
- Що ти отут робиш? - запитує Дурень.
- Так ось, прагнуть мене ханом зробити, а я бажаю стати ламою, за це мене й посадили у мішок, — відповідає хлопець.
- Дивак-Людей! - здивувався Дурень. - Куди приємніше бути ханом!
- Ні, я прагну стати ламою! - стоїть на своєму хлопець. - А якщо ти бажаєш стати ханом, полезай у мішок замість мене.
Дурень розв'язав мішок, хлопця випустив, сам заліз. «Зав'язуй!»- кричить. Ледь встигнув хлопець на дерево піднятися, як з'явилися носії, не нашедшие ніякого золота, втомлені й розсерджені. Зірвали вони свою злість на дурачке у мішку. Б'ють його й присуджують: «Будеш знати, як обманювати!» А потім кинули його з мосту у воду, руки отряхнули й забралися геть.
Тоді зліз хлопець із дерева, повернувся у місто, забрал свою матір і знову відправився у дорогу.
Іде він по лісу, мати свою за руку веде. А назустріч їм ведмідь. Схопив хлопець ведмедя за вуха, і почали вони боротися. Довго боролися й сабоно утоми. Одяг на хлопцеві у жмути розірвалася, золоті монети порассипались.
У цей час проходив повз ханський син, посланий батьком оглянути свої нові володіння. Побачив він хлопця й запитує:
- Що ти отут робиш?
А хлопець тільки губами ворушить, вид робить, що монети вважає.
- Я син хана й владика цих місць, чому ти мовчиш? - знову запитує знатна людина.
- Ти мені заважаєш, — відповідає хлопець. - Я ведмедя у жертву тенгрию приношу, а тенгрий мені відплатить золотим дощем. Подивися, скільки монет навколо. Але ж я ще не приніс клишавого у жертву, тільки за вуха смикнув.
- Поступися мені ведмедя, — став просити ханський син. - Ти собі іншого знайдеш, а я прагну прославитися у своїх нових володіннях.
- А що ти мені даси за такого поединщика? - запитує хлопець.
- Немає у мене із собою ні золота, ні іншого добра, — відповідає ханський син. - Побери мого коня, дорогий одяг, лук зі стрілами.
- Будь по-твоєму, — говорить хлопець. - Прийде мені іншого ведмедя шукати.
Віддав ханський син своє добро. Схопив ведмедя за вуха. А хлопець зібрав свої золоті монети, захопив із собою ханський одяг — і був такий.
Недовго боровся ханський син з ведмедем, підім'яв його клишавий і втік у ліс.
А хлопець надяг ханський одяг, сіл на коня й помчався до багатія Лодою.
У Лодоя ока на чоло полізли від подиву.
- Хіба ти не помер? - запитує. - Яким красенем став! - дивується.
- Як я тобі вдячний! - говорить хлопець. - Це по твоїй милості побував я у водяного Лусан-Хана. Дуже добре мене зустріли там, нарядили у багатий одяг, золотом обдарили. Згадав я ваші благодіяння й приїхав подякувати вам за доброту й мудрість.
Розгорілися очі у Лодоя, захотілося і йому випробувати на собі щедрість Лусан-Хана.
- Не варто подяки, — говорить багатій Лодой, — скажи краще, люб'язний, чи не можна й мені потрапити до водяного хана?
- Немає нічого простіше, — говорить хлопець. - Полезай у мішок, я сам тебе доправлю до місця.
Відніс хлопець багатія Лодоя до ріки й кинув з мосту, а сам відправився до місцевого хана.
- Ти звідки подарував? Та навіщо? - запитує хан.
- Прибув я з тієї країни, де ханом повинен був стати ваш син. Але не по вдачі він довівся тамтешньої знаті, зацькували вони його тайговим ведмедем. Забрал я тайкома одяг, коня й зброя молодого хана, приніс вам на згадку про сина.
Не було межі ханському гніву.
- Так як вони посміли! - зарокотав він зичним голосом. - Так я їх з особи землі зітру! Зараз же поїдь і помстися негідним.
- Це можна, — говорить хлопець. - Тільки я з'їжджу спочатку, довідаюся, як велика їхня сила.
Через день вертається хлопець і ханові доповідає:
- Немає у них сили, здатної протистояти тобі, володар.
А ні, так і гаятися нема чого. Темною ніччю напав хан на Сплячі землі й скорив їх. Після цього полюбив він по-отцовски хитрого хлопця, наблизив його до себе, за рідного став уважати.
Побрав хлопець за руку свою матір і привів у палац. А коли хан зостарився й умер, сам став правити державою.