У давні-предавні часи жила на світі дівиця Шурелдехен. Сіяла вона рис так просо, цим і годувалася. Єдиним багатством у будинку бідної дівиці було коралове намисто, яке заповіла їй покійна матінка.
Одного разу приходить до Шурелдехен незнайома дівчина з іншого кінця улусу й говорить:
- Запрошена я у гості до Хартагай-Ханові, а у мене ніяких прикрас немає. Позич мені своє коралове намисто.
Та Шурелдехен дала паплюжити незнайомій дівчині свої корали.
Минув місяць, за ним — інший, а незнайома дівчина усе не вертається. Чекала її, чекала Шурелдехен, не могла дочекатися й залилася горючими сльозами: шкода дівиці матушкиного подарунка. У цей час заходить до неї сусідський батрак і запитує:
- Тому ти гірко плачеш?
Відповідає дівиця Шурелдехен:
- Як же мені не плакати? Віддала я незнайомій дівчині матушкин подарунок — коралові буми, а вона їх третій місяць не повертає.
- Якщо я принесу намисто, що ти мені даси, чим віддячиш? - запитує батрак.
- Дам тобі добірного рису так просо, — відповідає дівиця.
Відправився батрак у інший кінець улусу шукати незнайому дівчину. Іде він, усі виглядаючи так винюхивая. Та ось якось раз, заглянувши у мету однієї юрти, побачив батрак молоду невістку, яка виробляла шкіру, а на правій стороні юрти помітив він коралове намисто, що висіло на стовпі, дівиці Шурелдехен.
Смикнув батрак двері, виявилася вона замкненої. Постукався — ніхто не відкриває. Тоді він піднявся на юрту, просунув голову у димохід і крикнув:
- Відімкни двері, господарка!
- Звідки ти узявся, хробак земний, батрак нещасний? Ладь із око моїх! - відповідає йому невістка.
- Якщо ти не відімкнеш двері, то я залізу на трубу й стану пісні співати! - пригрозив батрак.
- Краще тобі плакати, чому пісні співати, — сказала, як відрізала, невістка й знову прийнялася за шкіри.
Тоді батрак заліз на грубну трубу, сів і запік:
Якщо жінка гарна,
Добродушна так грайлива,
Те коса у їй блищить.
А кіски у молодки -
Лиходейки так уродки -
Бичачим хвостиком висить.
Розсердилася невістка на таку пісню, вискочила з юрти й полізла на дах, щоб побити батрака кожемялкой. А веселий хлопець тільки цього й чекав: спустився він через димохід у юрту, забрал намисто, що висіло на стовпі, і був такий.
На інший день приніс він корали дівиці Шурелдехен. Обрадувалася вона й на славу почастувала батрака жирним м'ясом так брусничним квасом. А після частування насипала йому у поділ дегела захід рису й захід проса, покаравши суворо-пресуворо:
- Коли будеш вертатися додому, не ходи чагарником так кочкарником — іди по дорозі, ступаючи на плоскі камені.
Побрав батрак рис так просо й відправився додому, вибираючи стежку поровнее. Ішов він, ішов, втратив тропу й набрів на зарості колючого карагатника. Став шукати дорогу у обхід, але не знайшов.
Пішов батрак прямо через зарості. Але вчепилася колючка карагатника за підлоги дегела, і просипалося золоте зерно на сиру землю — не зібрати, не висушити.
« Піду-но я до чорних кіз багатого Хартагай-Хана, — думає батрак, — попрошу у них допомоги».
Прийшов батрак до чорних кіз Хартагай-Хана й говорить:
- Допоможіть мені. Витопчіть так витравите колючий карагатник на сусідніх пагорбах.
- Ми не встигаємо вискубати так з'їсти весь соковитий пирій із цих пагорбів, не те що колючий карагатник, — відповіли кози.
- Тоді я відправлюся до сірих вовків. Нехай вони задеруть вас усіх, — пригрозив батрак.
Прийшов він до сірих вовків і говорить:
- Подите, задеріть чорних кіз Хартагай-Хана.
- Ми не встигаємо впоратися із забитої дичиной. Навіщо нам чорні кози? - відповідають сірі вовки.
- Якщо так, то я піду до сторожів Хартагай-Хана й попрошу їх вибити вам ока, — пригрозив батрак.
Відправився він до сторожів із проханням:
- Допоможіть мені. Вибийте ока сірим вовкам.
- Ми не встигаємо вберегти всі багатства Хартагай-Хана. До чи вовків нам?
- Тоді я піду й поскаржуся самому Хартагай-Ханові на вас. Нехай він поб'є вас сирими прутами.
Прийшов батрак до хана й став просити його:
- Панотець-Хан, побийте своїх сторожів сирими прутами.
Заворочався на матрацах Хартагай-Хан і забурчав:
- Хіба ти не бачиш — я ледве ворушуся під вагою свого черевного жиру. Куди вже мені махати сирими прутами?
Пішов батрак до польових мишей.
- Допоможіть мені, — говорить. - Сходите й згризіть черевний жир Хартагай-Хана.
- Ми не встигаємо накопати собі корінців саранки (Саранка — червона квітка), а ти нам про черевний жир тлумачиш, — відповідають миші.
- Тоді я піду до ханських служниць і велю їм відібрати у вас солодкі корінці, — пригрозив їм батрак.
Прийшов він до ханських служниць і говорить:
- Подите й відберіть у полівок корінці саранки.
- Станемо ми зв'язуватися з якимись корінцями, коли не встигаємо обстригти всіх овець так кіз і зібрати їхня вовна! - відповідають служниці.
- Якщо так, то я піду до чорного вітру, — пригрозив батрак.
Прийшов він до чорного вітру й став просити:
- Допоможи мені, чорний вітер. Розкидай, розвий вовну, зібрану служницями.
Зглянувся чорний вітер над батраком, розвіяв по степу овечу так козячу вовну. Стали ханські служниці її збирати, заодно підібрали й корінці саранки. Втратилися миші своїх ласощів і давай гризти черевний жир сплячого Хартагай-Хана.
Підхопився Хартагай-Хан і з лементом: «Куди ви дивитеся!» — почав бити сирими різками своїх сторожів. Кинулися сторожі слідом за мишами, наткнулися на сірих вовків і повибивали їм ока. Забігли вовки зосліпу у козячу череду, сталі клацати своїми зубами праворуч і ліворуч. Забилися чорні кози з переляку у колючий карагатник і витравили усе до останнього кустика.
Тоді прийшов батрак, зібрав рис так просо й повернувся додому. А навесні посіяв зерно й, говорять, зібрав до осені багатий урожай.