У далекі часи, коли поширювалася віра Будди, двох хлопців з Бурятії відправили у Тибет для навчання й придбання знань. Вони стали учнями самого гарного вчителя. Обоє хлопця були здатними, старанно вчилися. Через кілька років вони випередили у знаннях кращих гебше-лам Тибету й швидко прославилися. Серед людей Тибету їх стали шанобливо називати сонцем і місяцем.
- Тепер ми одержали знання й повинні повернутися на батьківщину до бурятам, нести ці знання своєму народу, — так домовилися вони й відправилися у далекий шлях до північний сходу.
Від улусу до улусу, від юрти до юрти йшли вони й, нарешті, добралися до місцевості Хобто Уляаста у Монголії. Настав час ночівлі. Вони зайшли у одну бідну юрту монгола. Плоховато жили старий монгол зі своєю дружиною.
Привіталися й попросилися на нічліг. Погодилися хазяї й запросили їх на почесне місце:
- Сюди, сюди сідаєте.
Потім поставили столик і стали пригощати гостей найкращою їжею — молочною їжею.
- Ну, молоді люди, звідки й куди тримаєте шлях? - запитав старий монгол.
Може бути, молодість винувата, а може бути, знання запаморочили їм голову, але вони зарозуміло відповіли бідному старому монголові.
- Ми вертаємося до себе на батьківщину — у Бурятію. Ми вчені люди, у Тибеті нас називали сонцем і місяцем.
Почувши це, старий монгол змінився у особі. Було схоже, що у нього додалося сили, і він голосно сказав дружині:
- Подай мій шасар (ламскую шапку).
Його дружина довго шукала й, нарешті, знайшла шалку серед овчин і вовни й віддала (старому). Старий надяг шапку, побрав у руки книгу й почав ставити запитання двом молодим людям. Двома-Трьома питаннями він їх загнав у глухий кут.
- Як змінився час! У молодості, коли я вчився у Тибеті, тільки людей п'ять перевершували мене у знаннях, а ви двоє, учені люди, яких називають сонцем і місяцем, не могли відповісти мені, старому, на два-три питання. Та як же ви вирішилися з такими знаннями змагатися із мною — старим, — сказав із хвилюванням монгол.
Переночували вони у монгола. Хазяї добре їх почастували й двоє молодих людей відправилися у шлях.
- Із цього часу, не знаючи людину, не будемо хизуватися перед ним. Усякі, виявляється, бувають люди. Не даремно говорять: « За гідною людиною може виявитися ще більш гідна людина, за гарним конем може бути ще кращий кінь, під вовною, що звалявся, може бути хулек, під дохою виявиться молодець». Це слушні й розумні слова, — так говорять і засуджують себе за свої помилки молоді вчені хлопці.
Благополучно добралися вони до рідних місць і приступилися поширенню знань серед свого народу.
Того старого монгола кликали Алашаа Дандар, і колись він, як ті молоді люди, вчився у Тибеті, одержав більші знання й тем колись прославився серед людей.
У той час у Тибеті лами розкололися на два табори й ворогували між собою. Оскільки Алашаа Дандар мав більші знання, то ніхто не міг його перемогти у знаннях. Якось його вчитель сказав Дандару:
- Іноді ти міг би уступати. Не можна позбавляти людину віри у себе.
Оскільки не можна було ослухатися вчителя, Алашаа Дандар у деяких випадках став уступати. Заздрісники, які колись уступали Алашаа Дандару у знаннях, пустили слух: «Алашаа Дандар іноді допускає помилки, щось негаразд у нього з пам'яттю й з головою».
Погані слова швидко розходяться. Про це стало відомо Алашаа Дандару. Оскільки про нього поширили такий слух, Алашаа Дандар не став вибачати помилки іншим і ніхто не міг тепер, як і колись, зрівнятися з ним. «Не послухався я свого вчителя», — зізнався він собі й звернувся до вчителя:
- Я не виконав вашого веління, яке покарання я повинен понести за це, мій учитель? - сказав він винувато, з пониклою головою, коштуючи на колінах.
- Оскільки ти не послухався мене, ти повинен залишити навчання й відправитися на батьківщину. Будеш жити так, як прості люди! - строго сказав учитель. - Та, яка повинна стати твоєю дружиною, перебуває на північний сході у колисці.
Алашаа Дандар пролежав у великому горі три дні.
- Що робити? Що почати? Яке горе у мене!- тільки про це думає він.
Пройшло ще кілька днів. Нарешті, він розв'язав:
- Якщо я одружуся й почну господарювати, те щодня у пошуках їжі й одягу я змушений буду робити гріх. Краще я знайду ту крихітку, яка лежить у колисці й повинна стати моєю дружиною, і вб'ю. Зате я зроблю один гріх, а потім, щоб отмолить цей гріх, заберуся у печеру у горах і стану ламою-пустельником.
Коли він зважився на це, його горі почало вщухати.
Поворожив він по жовтій книзі, довідався, де перебуває та дівчинка у колисці, нагострив ніж і відправився на північний схід.
Ішов він, ішов і добрався, нарешті, до монгольських степів. Як було сказано у книзі, він зайшов у одну повстяну юрту. У колисці спала дитина. Молоді батько й мати. Як побачив дитину, подумав:
- Ось і знайшов, як би мені прикінчити його.
Сидить, дивиться вилучивши голову; нічого не говорить, коли його запитують. Тільки стежить за хазяїнами, як вони виходять і заходять. Дочекався моменту Алашаа Дандар, витягся свій ніж, ударив їм дитину у колисці й, залишивши ніж, утік.
Біг, біг і добрався до ущелини гори тієї місцевості. Побудував там балаган і став пустельником.
Отмаливая свій гріх, Алашаа Дандар прожив у ущелину гори цілих двадцять років. За цей час він багато прочитав книг і сам писав їх.
Одного разу пройшла сабона гроза. Коли небо просвітліло, підійшла до балагана пустельника молода гарна дівчина років двадцяти, уся мокра, ледве живаючи від холоду. Вона збирала ягоди, і її застала гроза. Увійшла вона у балаган погрітися. «Нещасна дівчина, — подумав пустельник. - Грішно не допомогти людині у лиху».
Потім розпалив він вогонь, змусив дівчину зняти мокрий одяг і обсушитися. На плечі роздягненої дівчини він побачив маленький шрам.
- Звідки у тебе, у дівчини, шрам на плечі? - запитує здивований лама.
- Не знаю. За словами батьків, коли я була маленької, один придуркуватий лама вдарив мене ножем і втік, — спокійно розповідає дівчина.
Почув про це лама й у нього похолоділо усередині.
- Ай боже! - молитовно склав він руки. - Від долі не підеш — правабоні слова, — сказав і глибоко зітхнув.
А після розповів їй усю історію від початку до кінця.
- Ти і є та жінка, про яку говорив мій учитель. А той придуркуватий лама, який праг убити тебе, — це я, — пояснив він. Так ті двоє одружилися й сталі жити разом.