Давним-давно у одного хана працював знаючий свою справу табунник. Славився він не тільки тим, що вмів вирощувати витривалих, гарних і швидконогих коней, але й своєю чесністю й прямотою. Цей табунник був сміливою людиною й любив говорити всім людям тільки правду. Говорив він правду й ханським нойонам і засуджував їх за жорстоке й безчесне відношення до простого народу. Не соромився говорити він правду й про ханшу — жінці злий, сварливої й свавільної, яка особливо жорстоко надходила з бідними й незнатними людьми. Не злюбили табунника за правду нойони. Зненавиділа його ханша. Недолюблював його й сам хан, але вибачав йому усе за велику майстерність табунника.
Але злі нойони розв'язали позбутися ненависного табунника.
Та ось одного разу підмовили вони ханшу, щоб убити табунника.
Ханша прийшла до чоловіка й сказала:
- Не можу я більше бачити цього табунника! Неодмінно накажи вбити його!
Хан викликнув:
- Що ти, моя хатан! Завдяки ньому мої табуни помножилися, як степові трави, мої скакуни стали швидкими, як стріли, моя слава пішла по всіх країнах…
- Хто тобі дорожче: я або простий табунник? - закричала ханша й відвернулася. - Вибирай же!
Та хан після довгого роздуму вибрав. Не вирішуючись відкрито розправитися з табунником, якого усе знали й любили, хан відправив своїх слуг-нотів у глухий ліс і наказав їм:
- Першої людину, що ж приїхала до вас, знаєте ви його або не знаєте, відразу вбийте!
Після цього хан викликав табунника й сказав:
- Дроворуби мої пішли у ліс за дровами. Тобі треба їхати туди й подивитися їхню роботу.
Табунник, нічого поганого не підозрюючи, осідлав свого кращого коня й поскакав у ліс. Однак він погано знав дороги у лісі й на розпуття задумався — по якій дорозі йому їхати. Тоді він дав волю скакунові, і вірний кінь, немов передчуваючи лихо, направився по іншій дорозі.
Тим часом ханша, не довіряючи чоловікові, розв'язала своїми очима побачити страту табунника. Наказала вона осідлати коня й, не говорячи нікому ні слова, поскакала у ліс. Слуги-ноти побачили ханшу й страшно здивувалися.
- Робити нема чого, — розв'язали вони, — видне, хан прагне таємно стратити свою дружину за яку-небудь тяжку провину…
Та вони відрубали голову жорстокій ханші. У цей час на місце страти прискакав заблудлий табунник.
- Що ви наробили? - у жаху запитав він катів.
- Хан наказав стратити першого, хто прискакає сюди. Ми виконали наказ хана, — сказав старший кат.
Другий кат глянув на табунника й сказав:
- Ось кого треба було стратити!
- Не можемо, — відповів старший. - Не було наказу стратити другого, що прискакав.
Коли хан довідався про загибель своєї дружини, він захлинувся від горя й злості.
- А ти що робив, де ти був? - накинувся він у люті на табунника.
Табунник розповів, що він заблудився у дрімучому лісі, а коли розшукав ханських слуг, було вже пізно. Кати сказали:
- Він говорить правду, усі так і було.
Хан схопився за голову й тихо вимовив:
- Видне, правду говорять у народі: недоварену їжу на стіл не подають — необдуманий наказ не випускають…
А люди інше говорили:
- Хто замишляє загибель іншого, буває, і сам гине!