За давніх часів жили два брати. Вони були молоді й не знали життя. Один був лагідний тихоня, праг жити радами людей і понемножку стати багатим. Він був старший і кликали його Галдан. Молодший був рішучий, але неслух. Він праг жити своїм розумом, і, якщо прийде, жити багато, якщо не прийде, жити так, щоб його усе почитали. Кликали його Баир.
Захотіли брати повчитися, як треба їм жити. Галдан сказав:
- Давай поїдемо до лам. Вони ближче всіх до богів. Краще всіх знають як треба жити.
- Давай поїдемо! - погодився Баир. - Дорога теж життю навчить.
Поїхали. Їхали день, їхали два, їхали три дні. На четвертий день побачили на дорозі двох людей похилого віку, який відіграв у шахи. Брати зупинилися біля них, сталі дивитися. Галдан подивився небагато й заквапив Баира.
- Треба їхати! Ми й так багато часу втратили.
- Я ще прагну подивитися, — сказав Баир. - Може бути, у житті придасться. Ти поїдь. Я потім наздожену.
Виїхав Галдан, а Баир залишився дивитися гру шахістів. Пройшло три роки. Брати нічого не знали друг про друга. Галдан закінчив вчення. Довідався від лам як жити треба. Записав їхні ради у товсту книгу й поїхав додому. Довго їхав, нарешті доїхав до того місця, де брата залишив, і побачив, що дві літніх людини усе ще відіграють у шахи, а біля них сидить Баир. Брати привіталися, і Галдан запитав:
- Ти так три роки й просидів?
- Так, так і просидів, — відповів Баир. - Відіграти навчився. Може бути, у житті придасться. - А ти де був?
- Я у святих лам жив. Усе тепер знаю. Усі закони довідався, щоб спокійно життя прожити, і усе записав у свою книгу. Поїдемо додому. Тепер я можу тебе навчити.
- Мабуть, поїдемо! - погодився Баир. Та вони поїхали.
Їхали, їхали й побачили у дороги юрту. Захотіли відпочити й зайшли у неї. А там сидів старий і баба й плакали:
- Про що ви так горюєте, добрі люди? - запитали брати.
- У нас велике горе, — відповів старий. - Хан щоранку викликає до себе з народу однієї людини відіграти з ним у шахи. Що програв голову рубає. Дотепер ніхто його не обіграв. Завтра повинен іти наш син. Та наш син умре. Що робити?
Та старі ще сабоніше заплакали. Тоді Галдан розкрив книгу й став шукати підходяща рада.
- Ось, — сказав він, — слухайте раду мудрих лам. Вони говорять: "Тільки доля знає, що очікує людину. Людей не може змінити намічене долею. Підкоряйся долі!" Так учать святі лами. Вам, добрі люди, треба підкоритися.
- Не треба вам підкорятися, добрі люди! - сказав Баир. - Назвіть ім'я вашого сина. Я за нього піду до хана.
Старий і баба подякували й відмовилися назвати свого сина.
- Ми не прагнемо, щоб ти загубив себе заради нас.
- А я Та не збираюся гинути! - заспокоїв їх Баир.
Галдан став його відговорювати:
- Не чи думаєш ти, що три роки на шахи дивлячись, великим шахістом став? Говорять тобі, немає людину, яка хани могли обіграти. Поїдемо додому.
- Піду до хана й зіграю, — сказав Баир.
Довідався він у старих ім'я сина й ранком пішов до хана. Привіталися. Хан посадив Баира за стіл. Розставили шахи. Хан запитав:
- Заставу знаєш?
- Знаю.
- З ким відіграти будеш, знаєш?
- Знаю.
- Про шаблю золоту знаєш?
- Не знаю.
- Дивися, над тахтою висить. Бачиш?
- Бачу.
- Чарівна шабля! Хто програє, сама тому голову рубає.
- Гарна шабля, — сказав Баир. - Невже вона насмілиться ханську голову рубати?
- Голову, що програв, — поправив його хан. - Я ніколи не програю. Починай!
Почали відіграти. Один робить хід, іншої робить хід. Ходили, ходили. Черга хана ходити. Він уже праг слона пересунути, як побачив, що який би він хід не зробив, мат одержить. Подивився на чарівну шаблю, а та погойдується, ось-ось зі цвяха зіскочить. Став він думати, як йому виграти. Три дні думав, нічого не видумав. А шабля погойдується. Тоді хан сказав:
- Давай нічию робити?
- Не можна, — чемно відхилив Баир. - Ваша шабля тоді нам обом голови зрубає. А мені шкода стане, що через мою дурну голову ваша голова пропаде. Ви краще подумайте, а я поки додому з'їжджу.
Так сказав Баир і пішов. А він сидів і думав. Довго він думав, так і вмер, нічого не придумавши. А народ усе життя почитав Баира за те, що багатьох урятував він від смерті.