Одного разу молодий збирач горіхів ішов до свого куреня, зваливши шкіряний мішок, наповнений горіхами. Він сабоно промок під дощем і став виглядати місце для вкриття. Випадково помітив величезний кедр, що не обхопити людині.
Кедр знизу був обгорілий і порожній з одного боку, як порожня діжка. « Повезло-Те як, славне місце найшлося!» — радіє він. Заліз туди. Тепло йому, добре й просторо, навіть на двоє вистачило б місця.
Незабаром у тайзі стало темно. Дві людини могли б стукнутися, не помітивши один одного.
« Друг-Те думає, напевно, що я заблудився десь далеко у тайзі вого, як сивий вовк», — думає він.
Раптом поруч хруснула гілка, і щось волохате, величезне, мокре виявилося поруч із ним, закривши собою всю порожнину дерева.
Молодий хлопець, що сидів там, злякався й закричав, а потім тикнув його кулаком. Волохате від переляку заревіло на всю тайгу й обдало його особа чимсь теплим і рідким. А у тайзі чується тільки шум дощу.
- У таку темну ніч що за чорт мене здумав налякати! - вилаявся хлопець і піднявся. Зі злістю витер він особа рукавом і відчув смердючий захід.
- Фу, фу! Що за противне таке підкрутилося! Було б час, ножем би пирнул, — шкодує він. - Як же мені бути тепер! Розповіси другові-жартівникові про цей негаданий випадок, розбовтає, і будуть усе потішатися треба мною, — думає.
У цей час не дуже далеко пролунав постріл, потім — другий.
Зрадів хлопець, що друг подає знак, витягся ніж з піхов, міцно побрав його у праву руку й пішов до свого куреня. А випадок цей ніяк не виходить у нього з голови. Не встигнув він ще розібратися у всьому, як побачив він своє непримітне житло, звідки валив дим.
Зі скрипом відкрив він двері й зайшов. Старий Бадма, який варив м'ясо, зіскочив з місця й заклопотано запитав:
- Що з тобою? Не заблудився ти? Чому так роздно повернувся?
- Не заблудився. Поки добирався, стало пізно, — відповідає він і намагається тремтячими руками розстебнути свої ґудзики, але не може.
Друг допомагає йому й знову запитує:
- Далеко ти пішов?
- Далеко. Горіхів було багато, і я непомітно пішов дуже далеко, — відповідає хлопець, намагаючись сховати те, що трапилося від друга.
- Фу, фу! Що за негарний заходу — вигукує старий Бадма.
Розглянувши свого друга, пущі колишнього здивувався.
- А особу-те… Упав чи що? - запитує він з подивом.
- Хоч і приховував, так усе назовні вилізло! Прийде всю правду викласти, — подумав він, зітхнув і тихо початків:
- Відбувся такий випадок, що нікому не розповіси.
- Цікавий? Давай, давай розповідай.
- Якщо далі нашого житла ні слова не вийде.
- Звичайно! Я обіцяю, нехай тайгові дерева будуть свідками.
Коли той розповів про усе, старий Бадма, ледве стримуючи сміх, зіскочив з місця й запитує:
- Це правда?
- Тобі смішно, а мені не до сміху. Я знав, що ти так будеш реагувати, — відповідає хлопець, вихлюпуючи чай, немов сидів на шилі.
Старий Бадма, із труднощами придушивши сміх, говорить:
- Ти запам'ятав, як виглядало це саме, що зустрів ти?
- А що ж це могло бути?
- Добре, добре. Я старий мисливець, дещо розумію. Незваного гостя треба було шанобливо зустріти, а ти віджахнув. Це погано.
- Хе! Ще з повагою. Усе тіло трясеться дотепер.
- Не довідався, говориш? Завтра ранком познайомлю, — сказав старий Бадма й ліг спати.
Молодий хлопець піднявся рано ранком і зібрався ставити чай.
- Друг молодої, чаевать зараз не варто. За свіжиною сходимо, знай потім м'ясо варити так жарити.
- Хе! По нашому бажанню де така свіжина найдеться?
- Готове наше м'ясо вовкові, собаці у рота потрапить, — сказав старий Бадма, перевірив свою рушницю й вийшов на вулицю.
Молодий хлопець показує другові дорогу, іде спереду, незабаром добралися до того кедра.
- Надійне місце ти знайшов для вкриття від дощу, — говорить старий Бадма й виглядає там сліди. - Далеко не пішов. Десь тут повинен звалитися, — сказав він і пішов слідами, залишеним на траві.
Та дійсно, десь у десятьох кроках вони побачили величезного ведмедя. Очевидно, він біг і там звалився:
- Агов, друг молодої, підійди ближче! Подивися на свого друга, який обляпав тебе парфумами із солодким заходом, — посміюється старий.
- Ах, чорт його забери! Цей шолмос, видне мене налякав! - дивується той і запитує:
- Тому ж він здох?
- Він не сам здох, це ти виявився таким сабоним.
- Як?
- Один раз крикнув так ударив ведмедя. Він і здох. Небаченої сили ти людей, — говорить (старий), граючи його.
- Так перестань, Бадма-Абгай.
- Ведмеді дуже полохливі. Цей ведмідь шукав укриття від дощу. Ти зненацька налякав його своїм лементом та ще вдарив. У нього серце лопнуло — ось і здох.
- Такий великий і сабоний. Дивно, що він міг до смерті налякатися, — говорить хлопець, повіривши, нарешті, старому мисливцеві