Жив один хан по імені Реби. Ледве дочекався він сина, та й той уродився придуркуватим. «Не може він зайняти мій ханський трон, у чужих краях треба підшукати йому дружину, — думає хан. - чи Найдеться там розумна дівчина?»
Спочатку надумав пошукати таку серед своїх підданих, які жили на рівнині з південної сторони гори. На північній стороні ніхто не жив. На тій горі по велінню хана наказано було зробити усе, що тільки можна придумати. Та вийшло так цікаво, як у музеї. Коли усе було готове, хан велів усім своїм підданим перекочувати туди. Довго кочували, нарешті, майже усе перекочували. Про цей далечінь знати ханові. «Невже ніхто не з'явиться й нічого не скаже?» — думає хан.
Раптом у підніжжя гори почулися голоси людей. Хан сидить, чекає — хто ж з'явиться.
З'явилися старий на бику, його баба на корові і їх дочка на телке.
Під'їхали й любуються:
- Усе, що створене ханом-панотцем, прекрасно, — говорять батько з матір'ю дівчини. - хан-панотець, створюючи усе це, нічого не забув, крім сонця й місяця. Та ще забув він зробити кабана й козу.
Із цими словами вони виїхали.
Дивиться хан — дійсно, немає ні сонця, ні місяця (забув про них), немає ні кабана, ні кози.
- Мабуть за ними, довідайся, де вони поставлять будинок свій, — говорить хан і посилає людину.
А ті перебралися на іншу сторону (гори) і на одному з горбків поставили огорожа, побудували курінь. Одна сторона у того пагорба була піщана, впритул до неї вони побудували житло.
Повернувся посланий і доповідає ханові про усе, що бачив. Хан відправляє, людину за старим з наказом:
- Нехай приходить у унтах і у той же час без унтов, у дегеле й у той же час без дегела. У шапці не можна приходити й без шапки не можна. По дорозі нехай не йде й по бездоріжжю не можна.
Батько говорить дочки:
- Як же мені з'явитися до хана? Він наказав мені прийти до нього у унтах, але щоб видався начебто без унтов; щоб був без унтов так видався б у унтах; у шапці, але повинен видатися голоушим; щоб був голоушим, а видався б у шапці; іти не по дорозі й по бездоріжжю не можна; їхати по бездоріжжю, але повинне видатися, що по дорозі.
Через три дні батько став збиратися у дорогу. Дочка говорить йому:
- Іди без унтов — у одних норках, без дегела - у сорочці однієї, без шапки, але у хустці. Однієї ногою ступай по середині дороги, іншої йди по її узбіччю. Доберешся до хана, переступиш через поріг однієї ногою й запитаєш:
- Хан-Панотець, можна зайти у будинок?
Так і зробив старий. Добрався до хана, переступив через поріг: одна нога й рука у будинку, інша — на вулиці.
- Хан-Панотець, можна зайти у будинок? - запитує.
- Можна, можна, — відповідає той.
Скоро принесли йому одяг, поставили перед ним їду й розпитують:
- З якого ти роду? Скільки у тебе синів так дочок? Скільки років синові? Скільки років дочки?
- Сина немає у мене, тільки дочка одна. Скоро їй здійсниться двадцять три роки.
Нагодували старого смачною їжею й ще ізюмом, ягодою. Потім хан говорить йому:
- Дня через три я прийду до тебе. Подій бика й зроби з його молока тарак, із золи сплети мотузку.
Надягли на старого дегел, дали різної їжі, навантажили на нього багато добра, запитали, куди їхати, і проводили його до будинку.
- Що ж це дали мені? Можна є або тільки сидіти так дивитися на те, що мені дали, — говорить батько.
- Це ізюм, це борошняне, — говорить дочку, усе вгадує й роз'ясняє йому.
Тим часом старий усе думає так засмучується, як добути йому бичаче молоко й зробити з нього тарак, як сплести мотузку із золи. Так проходить три дні. Дочка говорить батькові:
- Привези сухої трави.
Привіз старий траву. З неї сплели мотузку, розклали на кривій колоді й спалили. Суха трава згоріла, а на колоді залишилася мотузка із золи.
- Укрийся потеплее й ляж у постіль, — радить дочка.
У цей час приїхав хан кликати старого на вулицю. Крикнув раз — ніхто не виходить. Ще раз крикнув — ніхто не виходить. Потім вийшла дівчина: один гутал на нозі, іншої — у руці, один рукав надітий, іншої — немає. Хустка свій тримає у руці.
- Як ти посміла вийти у такому виді?
- Хан-Панотець, адже три рази ви голосно покликали. Вискочила я, не встигнула не одягтися, не взутися. Тому гутал у мене у руці. Не встигнула надягти дегел, натягнула тільки один рукав.
- Батько-Те будинку?
- Будинку.
- Я велів йому сплести мотузку із золи, — говорить (хан).
Вона показала ту мотузку на колоді.
- Я наказав йому зробити тарак з бичачого молока. Чому батько твій не виходить?
- Батько лежить, розв'язатися повинен.
- Чоловіка хіба родять дітей?
- Хан-Панотець, а де ж ви бачили, щоб бика доїли, а з молока його робили тарак?
Хан не найшовся, що відповісти. Посилає він до (старому) людини. Приїхав та людина й говорить:
- Хан просить вашу дочку бути його невісткою. Скільки худоби й золота просите за неї?
- Худобою й табуном, золотом і грішми наповните мій будинок, тоді й зговоримося, — відповів (старий) за порадою дочки.
А сам перерив пагорб, на якому стояв будинок, щоб худоба й табун, золото й гроші йшли через цей отвір на ту сторону (гори).
Приганяють так приганяють від хана худоба й табуни. Усе це йде через отвір у пагорбі. Золото й гроші привозять — усе йде туди ж. Ніяк не можуть наповнити будинок. Старий говорить:
- Від хана-панотця вже третій раз пригнали худоба, як же сказати, мало або вистачить.
Усе це робилося за порадою дочки. Незабаром вона стала дружиною ханського сина. Їм відвели окремий будинок.
Одного разу хан побрав у дорогу свого сина.
- Поворухни-но хвіст коневі, — говорить він йому.
Той відразу зстрибнув з коня й став трясти хвіст коневі. Хан зліз (з коня), поколобродив сина й виїхав. А той зі сльозами повернувся додому до ночі.
- Ти адже ханський син, що з тобою струсило? - запитує (дружина).
- Батько наказав поворухнути хвіст коневі. Я виконав його наказ. Тоді він зліз із коня й поколобродив мене, — відповідає чоловіки.
- Уперед його поскакав би ти клуса, так, щоб кінський хвіст розвівався, — говорить дружина.
На інший ранок (хан) знову побрав із собою (синів).
- Поворухни-но хвіст коневі, — говорить батько.
Син клуса поскакав перед ним.
- Суур дорожній затягни-но, — говорить (батько).
Син відразу зстрибнув з коня, зірвав дорожній суур, коштує й смикає його.
Батько знову поколобродив його й залишив там.
На інший раз батько знову побрав сина із собою.
- Поворухни-но хвіст своєму коневі, — говорить (він).
Той поскакав клуса перед ним.
- Тягни-но суур дорожній, — говорить.
Син запік.
Потім добули козу. (Батько) звертається до сина:
- Зроби дерев'яний казан.
Той зрубав одне дерево й став з нього робити казан. Батько знову поколобродив сина, залишив його там і виїхав. Зі сльозами повернувся ханський син опівночі додому
- Чому ти плачеш? - запитує дружина.
- Дерев'яний казан батько велів зробити. Я зрубав дерево й став робити з нього казан. Він знову побив мене, — відповідає той.
- Треба було загострити ціпок, нанизати на неї м'ясо й прожарити на вогні, — говорить дружина.
На інший день батько із сином знову відправилися.
- Поворухни-но хвіст своєму коневі, — говорить батько.
Син клуса поскакав спереду.
- Дорожній суур затяни-но.
Син запік.
- Зроби дерев'яний казан, — сказав батько.
Син загострив ціпок, зробив рожна й показав батькові. Вертаються вони додому, батько побачив на дорозі перекотиполе.
- Мабуть, запитай ім'я, звідки й куди шлях тримає? Якщо не довідаєшся, голову відірву, — пригрозив батько й поїхав далі.
Хлопець іде за тим перекотиполем, запитує:
- Як тебе кличуть? Звідки йдеш і куди шлях тримаєш?
Усі дарма, запитував, запитував — так і не одержав відповіді. Кинув він рослина на купину й знову зі сльозами прийшов додому.
- Чому плачеш? - запитує дружина.
- Побачив батько щось, що перекочується на дорозі й наказав довідатися ім'я, звідки й куди воно йде. Якщо не довідаюся, то голову відірве.
- А де ж ти це залишив? - запитує дружина.
- Розпитував я, але відповіді не одержав, кинув на купині й пішов, — відповідає той.
- Навіщо ж ти залишив там? Треба було мені здатися, — говорить, дружина.
Вийшла (вона) подивитися — а там перекотиполе, у усі сторони розвівається на вітрі. Побачила це дружина й говорить чоловікові:
- Веліло перекотиполе сказати тобі: « З гарного насіння виросло, через поганий корінь висохнуло, безлике я».
Відразу вітром його віднесло. Так передали батькові. А тог хмикнул і виїхав.
Три роки пройшло з тих пір. Ніхто не знає, куди він виїхав. Виявилося, його схопив Гахай Бодон-Хан і прив'язав до залізного воза. Так він там і лежав.
Пройшло ще три роки. Гахай Бодон-Хан став збирати свої війська. хан, що лежав на прив'язі, запитує:
- Навіщо війська збираєте?
- Хто проти нас, тих уб'ють. Хто за нас. тих приведуть. Для цього ми збираємо людей, — говорить Гахай Бодон-Хан.
- Жалко! Якби я приготував папір так відправили до моїх трьох людей, відразу б самі прибутки сюди, — говорить (Реби хан).
- Який папір праг написати? Пиши, — говорять йому.
Принесли папір і усе, що потрібно.
« Здрастуйте, — пише хан, — усі мої люди! На Родині Гахай Бодон-Хана три роки я відіграв у шахи. Відіграючи у шахи, виграв дещо, де можуть розміститися всі мої піддані. Тут місця дуже гарні, повнісінько їжі. Приїдьте усе. Рогата худоба женете спереду, безрогі нехай за йдуть».
Одержали цей лист, скликали всіх у ханський палац і стали рада тримати. Потім наближені хана зібрали у одному місці вся рогата худоба, безрогих — у іншій частині двору. У цей час невістка говорить:
- Що ж написав нам батько? Показали б мені.
Показали той лист невістці.
«Перед будинком три золоті осики ростуть, — пише він. - Одну з них зрубаєте до верхівки, іншу — по середині, третю — дощенту. На ліжку, у головах, є шовк із різними візерунками. Цей шовк можна розрізати тільки блискучими ножицями, які лежать там же у ніг. На дровах лежить залізний колун, залишіть його там. У табуні моєму є жирний білий кінь, і її залишіть там. Решта усе привезіть. Лежу на зеленій шовковій постелі, під синьою шовковою ковдрою. Переді мною багато всякої їжі, питва. Радісно й весело мені, відіграю я у шахи. У залізному палаці, що звивається, кружляюся я».
- Батько наш лежить прив'язаний до залізного воза. Пише, щоб рогата худоба ми гнали спереду, безрогих — позаду. Це значить — збройні з наших підданих повинні йти спереду, беззбройні — за. Швидше приїхати й звільнити його просить. Лежить майже голодний, тому й пише, що харчується ягодою. Ножицями блискучими називає мене, залізним колуном — мого чоловіка. Білим конем називає мати й просить її залишити тут, не брати із собою, — говорить невістка.
Відразу зібрали всіх своїх підданих. З тих трьох одного вбили на місці.
- Іншого повинні укласти на них же землі, — говорить невістка.
Стала вона проводиркою. Збройних людей розставила спереду, беззбройні пішли за ними. А за — обози із продуктами. Рушниць не вистачало на всі.
Добралися до середини шляху, прикінчили другого, а третього — недалеко від них будинку. Пробиралися вони ( до Гахай Бодон-Ханові) і днем, і вночі. Раптово напали на нього й звільнили Реби-Хана.