Пішла баба у ліс по ягоди. Зустріла їй ведмедиця. Залізла баба зі страху на дерево, а ведмедиця під деревом ричить:
- Агов, баба! Злазь! Я тебе знімання!
- Ой, не треба, ведмедиця! Не їж мене! Я стара-престара! Приходь-но краще вечірком до мене додому. Є у мене три онученята. Три сестрички, три розумниці. Першу кликати Твердушкой, другу - Мягушкой, а саму молодшеньку - Сладушкой! Яку з них вибереш, ту я тобі й віддам!
Залишила її ведмедиця. Злізла баба з дерева. Та припустилась бігцем, начебто пари десятків років скинула. Тільки на порозі будинку дух перевела. Покликала скоріше внучок у будинок. Утрьох вони двері міцно-преміцно замкнули. Серед ночі прийшла ведмедиця. Ногами затупотіла, у двері лабетами стукає:
- Агов, баба! А ну подай мені сюди Твердушку!
- Твердушка більшим каменем двері подоткнула так солодко заснула!
- Баба! Дай тоді Мягушку!!
- Мягушка наїлася-напилася так поруч із Твердушкой спати вляглася!
- Баба! Так подавай Сладушку!
- Сладушка спить поруч Мягушки, Сладушка спить поруч Твердушки. Сладушка у мене ох і розумник, ох, і разумница! Вона стару бабку розуму-розуму навчила - щоб двері міцніше замкнули так у ліс одна ніколи не ходила!!!