Жив колись один дуже влучний стрілець. Його стріли завжди попадали прямо у мету. З полювання він ніколи не вертався голіруч. Але стрілок був рабом і усе, що добував на полюванні, віддавав своєму хазяїнові, а той — паную.
Одного разу глашатай сповістив, що цар видає заміж свою дочку, і всім боярам і воєводам наказано з'явитися у палац. Став збиратися у палац і хазяїн стрільця й наказав мисливцеві за один день настріляти дев'ять возів дичини, щоб відвезти їх цареві.
Важка справу доручив хазяїн стрілку, але робити було нема чого; побрав юнак лук і стріли й разом із загоничами відправився у ліс. Увесь день полював він і настріляв дев'ять возів дичини. До вечора він уже розв'язав було вертатися додому, як раптом собаки пригнали до нього оленя. Глянув мисливець на оленя й діву дався — олень не простий, а срібний! Прицілився він у нього, натягнув тятиву, але олень раптом заговорив:
- Не вбивай мене, юнак, за добро добром тобі відплачу.
Почув мисливець ці слова, здивувався й запитав:
- Яке добро може зробити мені олень, нехай навіть срібний? Ну підійди до мене, я тебе не трону.
- Кинь лук, тоді підійду! - відповів олень.
Юнак кинув лук. Олень підійшов до нього й запитав:
- Прагнеш, я зроблю тебе зятем пануючи?
- Ти зробиш мене зятем пануючи? - здивувався юнак.
- Тільки накажи! - відповів олень.
- Ну добре, зроби мене зятем пануючи!
- Зараз ступай проводь свого хазяїна, а потім повернися на це ж саме місце, свисни три рази у буковий аркуш, і я прибіжу.
Юнак так і зробив. Проводив хазяїна, повернувся у ліс і свиснув три рази у буковий аркуш. Олень прибіг і запитав:
- Прагнеш поїхати на змагання, які влаштовує цар?
Юнак здивувався:
- Як же я поїду туди, адже я не боярин, не воєвода? Як я можу поїхати у такому одязі? Та й немає у мене ні коня, ні зброї.
- Не турбуйся про це. Я стану твоїм конем Суни руку геть під той камінь і витягнися звідти двох змій. Вони засичать, але ти не бійся. Одна з них замінить тобі вудила, а інший батіг.
Юнак зробив так, як велів йому олень. Витягся змій, і тільки вклав одну з них у рота оленеві, як той перетворився у чудесного білого коня.
- А тепер зріж ціпок і зіскреби мохи з каменю, під яким ти знайшов змій! - сказав кінь.
Юнак знову зробив так, як велів йому кінь. Ціпок негайно ж перетворився у гостру шаблю, а під мохами він знайшов шиту золотом одяг. Мисливець переодягся, побрав шаблю, лук і стріли, підхопився на коня й поїхав у палац.
Коли він прискакав у столицю, глашатай саме повідомляв, що цар видасть свою дочку за того, хто обжене всіх наїзників, підстрелить на лету муху й розсіче шаблею камінь.
Почалися змагання. Разом з іншими суперниками поскакав і мисливець. Ще на півдороги він обігнав усіх — його кінь нісся швидше вітри й прийшов першим. Потім стали стріляти у муху, що летить. Нікому не вдалося потрапити у неї, тільки мисливець потрапив. Потім підійшла черга розсікти камінь. Ніхто не зважився зробити це. Кінь шепнув мисливцеві, щоб він спробував свої сили. Мисливець розмахнувся й раз рубав шаблею камінь навпіл.
Тоді цар видав свою дочку заміж за нього. Справили весілля, і кінь сказав мисливцеві:
- Я йду назад у ліс. Ось тобі мій волосок. Коли я тобі буду потрібний, піднеси його до вогню, і я прибіжу!
- Живи собі на волі, олень! - відповів мисливець.- Тепер я зять царя, і мені нічого не потрібно! - Та не побрав волоска.
Чи Багато, чи мало часу пройшло хазяїн, що й був, мисливця став шукати свого раба. Усюди його шукав, але так і не знайшов. Відправився тоді він у ліс до чаклунки й запитав її, куди подіявся стрілець. Чаклунка поворожила на бобах і сказала бояринові, що раб став зятем пануючи.
Як почув хазяїн це, страшно розсердився й у той же день доніс цареві, що його зять не дворянин, а раб.
Цар розгнівався, покликав свою дочку й усі їй розповів.
- У цьому я давно переконалася, панотець, - відповіла дочка.- Уночі він часто марить, і я зрозуміла, що ти мене видав заміж за простого селянина.
- Ось твій теперішній чоловік, донечка!-викликнув цар і показав на боярина.- А того ошуканця потрібно покарати. Скажи, донечка, що з ним зробити?
- Давай кинемо його у море, нехай його з'їдять риби!
Цар погодився й наказав стражникам:
- Схопите його, прив'яжіть йому на шию великий камінь і киньте у море!
А бояринові сказав:
- Ти станеш моїм зятем. Я дарую тобі половину царства, прекрасний лук і чудесну шаблю цього ошуканця.
Стражники схопили мисливця й повели його до моря. Вони прив'язали йому на шию камінь і кинули у воду. Юнак пішов до дна. Отут до нього підплила величезна риба, проковтнула його, і він опинився у неї у шлунку. Потім риба поплила до берега, відкрила рота, і юнак вийшов на берег. Біля берега починався ліс, і юнак побрів до нього. Наївся він диких ягід і ліг відпочити. А коли прокинувся, побачив над собою срібного оленя. Розсердився мисливець, схопив першу, що попався під руку ціпок і замахнувся на нього.
- Постій, постій! - крикнув олень.- Я прийшов, щоб урятувати тебе!
- Ладь звідси! Це через тебе я потрапив у лихо!
- Ти сам винуватий, - відповів олень.- Якби побрав волосок, я б відразу ж довідався, що ти потрапив у лихо. Добре, що я вчасно приспів!
- Це не ти врятував мене, а більша риба!
- Так, але цією рибою був я. Як довідався, що тебе прагнуть кинути у море, я відразу побіг до тебе на допомогу, але не приспів вчасно. Тоді я обернувся рибою й витягся тебе на берег.
- Спасибі тобі, олень, - сказав юнак.- Вибач мене за несправедливі слова. Та допоможи мені вибратися звідси.
- Я не можу тобі більше допомогти. Немає у мене такої сили. Але я дам тобі квіточка із трьома пелюстками. Він тобі допоможе. Коли прийде перше лихо, з'їж зелена пелюстка. Коли прийде друге лихо, з'їж синя пелюстка. А коли прийдеш у столицю, з'їж червона пелюстка. Та помни, що твоє щастя у першому зубі, який випаде, у першій трісці, яка відлетить убік, і у гарній дівчині.
Сказавши це, олень тупнув ногою й зник. А мисливець відправився у шлях. Ішов він, ішов по лісу, а йому кінця краю немає. Раптом з хащі вискочили величезні чудовиська й кинулися на нього. Мисливець швидко з'їв зелену пелюстку й негайно перетворився у ящірку. Прошмигнув він у траву й утік. Чудовиська залишилися далеко за, а перед ним відкрилося море. Пішов він уздовж берега й незабаром опинився на колишньому місці. Зрозумів мисливець, що перебуває на острові й не переправитися йому через море. Тоді він з'їв синю пелюстку, і у ту ж мить над морем з'явилася веселка. Пішов мисливець по веселці, як по мості, минув море й пішов до столиці. Перш ніж увійти у місто, він з'їла остання, червона пелюстка, і негайно ж перетворився у чудесного бурого коня. Став він гратися на галявині, а потім вбіг у двір бідних старих. Побачила бабка коня, кинулася до воріт, захлопнула їх і покликала діда. Прийшов дід, подивився на коня, покачав головою й сказав:
- Цей кінь не для нас! Продамо-но його паную.
- Добре, - погодилася бабка.
Відправився старий з конем у столицю. Там відразу ж його оточила юрба зевак — кожному хотелсь глянути на чудесного коня. Почув і цар про кін, вийшов на балкон, щоб глянути на нього, але нічого не побачив. Послав він тоді свого зятя глянути на скакуна. Як побачив зять коня, відразу ж дав старому повний гаманець золота за нього. Потім підхопився на коня, щоб проїхатися на ньому, але кінь устав дибки й скинув їздця. Упав зять на землю й ледве було не розбився на смерть. Страшно розсердився він і велів убити коня. У цей час по столиці проходила молода гарна служниця. Побачила вона коня, приголубила його й заплакала:
- Такий гарний кінь, а повинен гинути заради примхи царського зятя. Коли не вміє триматися у сідлі, не сідав би.
Отут кінь шепнув дівчині:
- Якщо тобі жалко мене, коли мене вб'ють, побери мій передній зуб і закопай його у саду у палацу.
Служниця погодилася виконати його прохання. Коли кати вбили коня, у нього випав передній зуб. Дівчина підняла його, віднесла у сад і закопала перед царським палацом. До вечора на тому місці виросло чудесне дерево. Коли його листя шелестіло, звучала пісня. Ранком у незвичайного дерева зібралася більша юрба — усім хотілося глянути на нього. Прийшов і зять царя. Але тільки він наблизився до дерева, як пісня змовкла й галузі обростили колючками. Захльостали галузі зятя й роздерли його у кров.
Розсердився зять царя й наказав зрубати дерево. Почула це служниця й викликнула:
- Таке гарне дерево, а зрубають його заради примхи зятя!
Отут дерево прошелестіло:
- Якщо прагнеш мене врятувати, підбери першу тріску, яка відлетить убік, коли мене стануть рубати, і кинь її у озеро!
Дівчина так і зробила. Тільки вона кинула у озеро тріску, як тріска перетворилася у золоту качку. Побачив качку зять царя, схопив лук і вистрілив у неї, але стріла пролетіла повз, тому що качка спливла до протилежного берега. У другий раз вистрілив зять, але знову не потрапив у качку. Лише коли він вистрілив втретє, качка перекувирнулась у воді. Тоді зять роздягнувся й кинувся у озеро, щоб підібрати її. Тільки ввійшов він у воду, як качка, яка тільки прикинулася вбитої, піднялася у повітря й полетіла до одягу, який залишив зять. Там вона вдарилася об землю й перетворилася у людину. Людина одяглася, побрав лук, стріли й шаблю й пішов у місто.
Подивився царський зять убік берега, побачив свого колишнього раба, перелякався й зі страху втопив.
А мисливець направився до палацу. Ворота виявилися на запорі, а з веж стала стріляти у нього варта. Схопив він тоді свій лук і перебив усю варту. Потім зламав залізні ворота й увійшов у палац. Побачила його царська дочка, кинулася до нього й стала молити про пощаду, обманюючи, що любить його.
Мисливець запитав її:
- А навіщо ти наказала кинути мене у море?
- Я помилилася тоді. Але ж ти ж залишився живий.
- Добре, - відповів мисливець, - тепер я накажу кинути тебе разом із твоїм батьком у море. А там видне буде — може, і вам удасться залишитися у живих!
Та наказав кинути царя і його дочка у море. Цар і його зла дочка втопили, а мисливець став царем і одружився на служниці. Він довго правил країною й зробив багато добра гарним людям.