Жив-Був дроворуб, і було у нього двоє синів. Щораз, відправляючись у ліс, він брав одного з них із собою у помічники. А одного разу дроворуб сказав своїм синам:
- Сьогодні, діти, ви одні підете у ліс за дровами, а я залишуся будинку відпочити, тому що дуже утомився.
- Але батько, - відповіли юнака, - якщо зламається віз, хто допоможе нам полагодити її?
- Якщо зламається віз, синок, - відповів старий дроворуб, - кличте неволю. Вона вам допоможе.
Сини послухалися батька, запрягли волів, пішли у ліс. Там волів розпрягли, пустили їх пастися й узялися за сокири. Розмахнулися. Прийнялися рубати дерево. Швидко нарубали дров і навантажили повний віз. Знову запрягли худобин і направилися до будинку. Та отут - треба ж! Прямо посередині дороги віз побери та й зламайся. Зупинилися юнаки й давай кричати:
- Неволя! Неволя! Полагодь нам віз! - кричали, кричали, ніхто їм так і
Не відповів. Уже смеркти початок, а ніякої неволі й слихом не чути, і видом не мабуть. Нарешті молодший син говорить:
- Братик, не прийде ця проклята неволя. Уже стемніло. давай самі за справу приймемося й, як зможемо, полагодимо віз!
Як повернулися сини додому, батько їх і запитує:
- Ну, як? чи Добре було у лісі?
- Так кинь, батько! - відповідають сини. - Посередині дороги зламалася у нас віз. Прийнялися ми кликати неволю. Кликали, кликали, ледве не схрипли, а вона так і не відгукнулася. Зрозуміли, що не прийде неволя. Побрали сокира й самі, як могли, поправили віз.
- Ось це, синок, і була неволя! - сказав їм батько. - Ви її кликали, а вона увесь час була поруч вас. Нікому було полагодити вам віз, і ви самі за справу узялися. А це й виходить, що неволя вас змусила!