Жили-Минулого у одному селі старий і баба — дедка Петко й бабка Піна. Любили вони смачно поїсти, зимою у теплі поспати, а влітку у холодку подрімати. Одного тільки не любили — працювати.
- Робота мені ні до чого, - проказував дедка Петко.
Якось раз бабка Піна зварила у горщику бобову юшку. Сіли старі за стіл, вихлебали весь горщик, наїлися досита.
Ось бабка Піна й говорить:
- Я зварила юшку, а ти засучи рукава так вимий горщик. Ранком він мені знадобиться — буду корову доїти.
- Не стану, — відповідає дедка Петко. - Це жіноча справа. Сама вимий!
- Не буду я мити!
- Ну, пускай коштує немитий.
Настала ніч. Лягли старі спати, а горщик залишився немитий.
- Слухай, — говорить дедка Петко дружині, — ти ранком устань раніше так скип'яти мені молока. Похлебаю молочної тетері й піду у поле.
- А у що мені доїти молоко? Горщик-Те немитий коштує. Вимиєш — надою.
- Не стану я його мити, — упирається дедка Петко. - Краще давай поб'ємося про заставу. Хто програє, той і вимиє.
- Давай, — говорить бабка Піна. - А як?
- Будемо обоє мовчати. Хто перший не стерпить, вимовить слово, той нехай і миє горщик.
Замовчали старі, та й заснули. Пройшла ніч, зійшло сонце. Селяни йдуть на роботу. Пастух зібрав череду, жене його на галявину пастися. Надворі у старих корова мукає — нікому її подоїти так на пастабище вигнати.
А старі сидять собі посиживают так мовчать. Отут уже й сусіди затурбувалися, стали заглядати через тин. У користь не поберуть, що таке приключилося у дедки Петки — корова коштує прив'язана, мукає, а у дворі нікого немає.
Увійшли сусіди у хату й запитують:
- Що у вac таке, бабка Піна? Чому не доїш корову?
Мовчить бабка Піна.
- Дедка Петко, мов хоч ти слівце! Чому бабка Піна мовчить?
Але дедка Петко теж ні слова. Тільки головою качає, як кінь.
- Ну й справи! - говорить один сусід. - Старі - Те, мабуть, оніміли. Збігайте-но за лікарем, так поживей! Игнатка, біжи, синок, поклич лікаря.
Игнатка побіг за лікарем. А той жив у далекому кінці села. Доки хлоп'я за ним бігав, сусіди почали розходитися хто куди: один поспішає у поле, іншої на базар, третього будинку робота чекає. Тільки двоє залишилися при «онімілих» старих — одна бабуся й піп.
Піп теж зібрався йти й говорить бабусі:
- Ти, бабуся божа, залишайся отут, поки не прийде лікар. Наглядиш за старими. А то як би з ними не приключилося чого худого.
- Не можу, панотець.
- Чому не можеш?
- У нинішні часи ніхто даром не працює. Заплатите — залишуся.
- Як? По-твоєму, я тобі повинен платити? Я? Так де ж це бачене, щоб попи гроші платили?
Оглянувся піп колом — на стані рвана кацавейка висить. Пішов він зняти кацавейку, а бабка Піна як заверещить:
- Ти що? Прагнеш віддати мокни кацавейку цій ледарці? А я у чому ходити буду?
Почув дедка Петко, як розкричалася його баба, піднявся й говорить:
- Ну, бабка, ти заговорила перша — програла заставу. Ступай тепер вимий горщик.
Догадалися тоді й піп і бабуся, чому дедка Петко й бабка Піна оніміли. Покачали вони головою й забралися геть.