Один хлопчик дуже любив купатися. Та навіть у повіддя, коли ріка здулася й піднялася, не послухався він батька з матір'ю й утік купатися. Роздягнувся на березі й стрибнув у воду. Бурхливий потік підхопив його й поніс. Хлопчик із усієї сечі боровся із плином, розсікаючи хвилі, плив саженками, так бачить - не вистачить сил. Став він кричати, кликати на допомогу. Почув його водяник. Та добре, що почув - маленький плавець уже захлинувся й свідомість втратив. Коли водяник приспів до потопаючого, той уже був нерухомий, і хвилі відносили його усе далі. По правді говорячи, водяник терпіти не міг, коли хто-небудь із людей живцем попадав до нього на дно. Але маленький плавець сподобався йому. Шкода стало дитини топити, і він розв'язав урятувати його.
Водяник побрав дитину на руки й відніс у свій прекрасний палац на дні ріки. Ніколи ще у його володіння не попадала жива людина, - уперше так трапилося. Поклав водяний хлопчика на ліжко. Потім тихенько відійшов і сховався, очікуючи, коли його гість прокинеться.
Прокинувся хлопчик, подивився навколо й побачив, що лежить на скляному ліжку посередині скляної кімнати. Біля постелі - столик, а на ньому повно іграшок, і усе із кришталю. Іграшки так заманливо переливалися й минулого такі гарні, що парубійко потягнувся до них - праг пограти. Але у ту ж мить згадала свій будинок і гірко заплакав. Водяник відразу підбіг до нього:
- Про що, маленький, плачеш?
- Додому прагну, - схлипував хлопчик.
- Невже у тебе будинку краще, чим у моєму чертогу? - здивувався водяник.
- Краще! - заплакав хлопчик голосніше. У Зрозумів водяник, що вся його розради, даремні, і пішов. А парубійко, наплакавшись, заснув. Тоді водяник підкрався до нього й переніс у іншу кімнату. Прокинувся хлопчик, подивився навколо й побачив, що лежить він у срібній кімнаті - і стіни, і підлога, і потовк срібні, у постелі срібний столик з іграшками, і всі іграшки із чистого срібла. Отаке багатство! Як заворожений дивився на них парубійко. Потім побрав срібні іграшки, став відіграти. Але забава швидко йому набридла. Згадав він, як весело було відіграти із братиком і сестричкою, і заплакав ридма. Прибіг водяник і запитує:
- Про що ти плачеш, маленький?
- Прагну до братика й сестричці, - відповів хлопчик і заридав ще пущі.
Водяник ніяк не міг його утішити й пішов. А хлопчик заснув. Водяник знову підкрався до нього навшпиньках і переніс у третю кімнату. Коли хлопчик прокинувся, то побачив, що лежить він у золотій світлиці на ліжку із чистого золота.
Усе там було золоте: і столик, і стільці, і іграшки. Хлопчикові часто розповідали про чарівні скарбниці, де зберігається золото. Але таке багатство йому й у сні не снилося! Зачарований, узявся було хлопчик за іграшки. Але недовго вони його забавляли. Згадалися мати й батько, і хлопчик знову заплакав. Прибіг водяник і запитує:
- Про що ти плачеш, дитя моє?
- Прагну до батька й до матері! Здивувався водяник - адже він-те не знав, що таке батько й мати.
- Невже батько й мати тобі дорожче чистого золота? - викликнув він.
- Дорожче, - сказав хлопчик. Водяник вийшов і зібрали всі перли, який таїли у собі глибини його підводного царства. Зібрав і висипав перед хлопчиком. Купа перлів виросла до самої стелі, і водяник запитав:
- Так невже батько й мати дорожче тобі такої купи перли?
Замружився парубійко, щоб сяйво скарбів не засліпило його.
- Дарма ти трудишся! - відповів хлопчик. - Однаково не довідатися тобі ціну моїм батькові й матері. Вони мені дорожче всього на світі!
Зрозумів водяник, що нічим йому не утішити хлопчиська, почекав, поки той засне, обережно виніс його сонного з води й поклав на берег. Тут чекала свого хазяїна бідна одежонка. Водяник наповнив її кишені золотом і перлами й зник.
Прокинувся хлопчик і побачив, що лежить на березі у самої води. Та відразу згадав про водяного й підводне царство. Спочатку хлопчик подумав, що усе це йому приснилося, але, коли поліз у кишеню й витягся золото й перли, зрозумів, що був те не сон, а суща правда. Кинувся хлопчик додому до батька й матері, до брата й сестриці. Радості їх не було кінця! Та ще й у будинку всього стало
Удосталь, - адже з підводного царства хлопчик приніс перли так золота.
Хлопчик як і раніше ходив на ріку купатися, так тільки мілководдя дотримувався - туди водяникові не добратися.
А водяник повернувся у своє підводне царство засмучений. Він-Те думав, що вибрав у своїх володіннях самі коштовні скарби. Та раптом виявилося, що у людей є скарбу дорожче золоті й перли. Є у людей батько й мати, брати й сестри. А у водяного нікого не було! Засумував він і проплакав три дні підряд; від його ридань трясли береги, а хвилі шуміли, немов при повені. А потім відправився водяник оглядати кожний куточок свого царства - може, де-небудь затаїлися особливі скарби, які дотепер не попадалися йому на очі.