Не було колись на світі ніяких хвороб. Люди вмирали або від старості, або від вражого ятагана, або через який-небудь нещасний випадок: ну, скажемо, коні злякаються, перекинуть віз у глибокий рів, або сільський бик пирнет кого-небудь рогами.
Жили у той час у одному місті дві старі діви. Не змогли вони під час вийти заміж, тому що були дуже бідні. А зубожіли вони через свою лінь так ненажерливості. Одного чудового дня, злякавшись голодної смерті, одна сестра сказала іншої:
- Давай-но, сестриця, обернемо у лихоманку. Підемо людей морозити й знову будемо їсти смачно й досита. Адже коли людині стане зле, і він зляже, його близькі готовлять йому найкращі страви, підносять усякі напої, насолоди - аби тільки йому тільки Полегшало.
- Добре! - погодилася інша. - Тільки ти мені скажи, які бувають лихоманки, а то я адже й не знаю?
- Коли втомлена людина нап'ється холодної води, наїсться неспілих слив, або інший зелені, з'їсть шматок зіпсованого м'яса, ми вліземо йому прямо у серце й почнемо його трясти: у саму нестерпну жару ми дохнемо на нього таким холодом, що у нього зуб на зуб не потрапить, а у самий лютий мороз ми його кинемо у такий жар, що він увесь покриється потом, як у лазні. Він буде мучитися від лихоманки, а ми заживемо собі по-царському. Ну, ступай слідом за мною! Як тільки вийдемо на вулицю, так і накинемося на перші зустрічні. Сказане-Зроблене! Сіли вони на крамницю у воріт і стали чекати. Через
Якийсь час на вулиці здалося двоє: один з них був багатий купець, іншої - бідний мірошник. Підкралися до них ледарки й тихенько пробралися у їхні серця: перша - до купця, друга - до мірошника. Стали вони їх трясти.
Трак-Трак! - стукає зубами перший. Трак, трак-трак! - вторить йому іншої.
Стукаючи зубами й кашляючи, вони ледь добралися додому.
Відразу у будинку багатія усе забігали, заметушилися, постелили йому м'який матрац, чисті простирадла, підклали йому під голову пухову подушку, накрили його шовковою ковдрою; стали його розпитувати, що дати йому попити, щоб він зігрівся.
Довідалися рідня й приятелі купця, що він занедужав і прийшли його відвідати. Один подає йому баклажку з міцною сливовицею, іншої - трирічне червоне вино, третій - свинячу домашню ковбасу, четвертий - пиріг з борошна, просіяної через шовкове сито, п'ятий - повидло, яблука золотий налив і
Усілякі насолоди. Кожний приніс найкраще з того, що у нього було -адже нікому не хотілося вдарити особою у бруд. А рідні й приятелів, які почитали й поважали купця заради його багатства, було у нього багато. Побачивши, як тремтить бідолаха й клацає зубами, усі його дуже пошкодували - адже ніхто з них дотепер ще не бачив, як трясе лихоманка. За час хвороби близькі й рідні нанесли купцеві стільки гостинців - хоч бакалійну крамницю відкривай. А лихоманка дивилася на смачні частування й облизувалася. Потрясе, потрясе хворого, а потім ненадовго залишить у спокої - перепочинок йому дає. А як тільки його переставало знобити, він почував полегшення й ставав таким ненаситним, що всі навколо діву давалися, куди тільки вміщається вся ця їжа й пити. А це лихоманка, що сиділа у ньому, усе поїдала й випивала. Чого тільки вона не побажає - усі їй несуть. Проклята лихоманка їсть, п'є, так спить, а у багатого тільки живіт роздувається, так так, що йому лінь устати. Тому що ледарку-лихоманку усе до сну хилить, зледащіла вона тепер ще більше, чим раніше, коли ще лихоманкою не була, адже тоді їй не доводилося так смачно їсти й пити, а такі м'які матраци їй навіть і не снилися.
А господарка знай собі розштовхує свого хворого чоловіка й присуджує:
- Прокинься, хазяїн, прокинься! Я принесла тобі водиці, щоб ти умився. Устань, походи маленько по двору, подихай свіжим повітрям, може тобі й стане краще! Залежався ти чоловік, ось уже скоро стане три роки. Удень і вночі спиш, більше всіх нас їж, а нічого тобі взапас не йде. Тільки живіт роздувся, немов бочка, а шия витягнулася, як тичина.
- Ох, мила жінка, - ледве проговорив хворий, - який сліпий не прагне прозріти! Я й праг би встати так походити, тільки ось запаморочила мене ця проклята хвороба - усе до сну хилить. А як тільки я висплюсь, проклята знову вистачає мене за шиворот і тріпає, як собака тельбух. А коли їй це набридає й вона залишає мене у спокої, я випробовую такий голод, немов усередині у мене завівся ненаситний змій, і я їм, їм, але чим більше їм, тем важче мені стає, дрімота мене долає, і я забуваюся й уже не пам'ятаю, хто я й де я. Тому, жінка, мені й не у силу піднятися з постелі.
- Що ж нам робити, чоловік, як нам тебе поставити на ноги? Триста лікарів ми кликали, але ніхто тобі не допоміг. Дозволь мені пошукати яку-небудь мудру ворожку, може вона тобі допоможе.
- Пошукай, жінка! Склич ворожок, ворожок, знахарок, дервішів, попів! Усіх клич, тільки вилікуй мене.
Зібралася жінка й пішла до одній бідній бабусі, знаменитій знахарці. Розповіла їй про страждання свого чоловіка й привела до себе додому. Подивилася бабуся больного, розпитала, що у нього болить, що він їсть і п'є, а потім сказала:
- Беруся я тобі допомогти, якщо тільки ти будеш мене слухатися й робити усе, що я скажу. А головне - треба буде терпіти!
- Ох, бабуся, - простогнав хворий, - усе витерплю, буду слухатися й робити усе, що ти скажеш, тільки позбав мене від цих страждань.
- Не турбуйся, синок! Якщо ти будеш мене слухатися, я за три дні поставлю тебе на ноги, - сказала бабуся й пішла.
Повернувшись додому, бабуся нарвала у тину пучок полині, зварила відвар і віднесла хворому. Дала вона йому випити натще повна склянка відвару. Від гіркого снодобья у хворого ледве ока на чоло не полізли.
- Ох, мила бабуся! - заохав він. - Що це за зілля, таке?
- Не бійся, синок, потерпи! - відповіла бабуся. - Ця лихоманка, що
Упилася у твоє серце, не відпустить тебе, поки ти їж тільки солодке й смачне. Ти повинен є гірке й несмачне, щоб її прогнати. Та вистачить тобі ніжитися у м'якій постелі, ляж-но краще на голу рогожку, поклади камінь під голову й ще два дні нічого у рота не бери, крім мого відвару, і ти побачиш, як утече від тебе ця проклята лихоманка. Хворий її послухав: три дні нічого не їв, тільки полинь-воду пив. На четвертий день бабуся прийшла його провідати. Хворий лежав на рогожці у дворі на самому пригріві й міцно спав.
Бабуся так тихенько підійшла до нього, що він навіть не прокинувся, побрала цебро з водою, що стояло неподалік, і облила хворого. Підхопився купець на ноги бадьоро, як у колишні часи.
- Ой, бабуся! - закричав він. - Навіщо ти мене злякала, облила холодною водою?
А лихоманка перелякалася ще більше купця, вискочила з нього й забралася до бабусі.
"Перегоди ж ти, стара карга, - подумала лихоманка, - ось я тебе потрясу за те, що ти позбавила мене спокою й достатку. Адже дотепер я жила, як цариця. Уже не диявол чи напоумив тебе тримати мене три дні голодної й напувати цією гіркотою, від якої я прогіркнула на усе життя, та ще й холодною водою мене облила?"
Багатий купець відразу видужав і повеселів.
- Бажаю тобі, бабуся, довгих років! - сказав він і щедро її обдарив. Бабуся сховала гроші й пішла собі додому, але по дорозі раптом відчула, що її починає знобити. Ледь-Ледь вона допхала свої старі кості до будинку. Лягла на земляну підлогу у вогнища, покорчилась, поежилась від ознобу, пощелкала двома, що залишилися спереду зубами, піднялася із труднощами й випила більшу чашку полинь-води; передихнула трошки й випила ще одну чашку.
Зрозуміла лихоманка, що бабуся буде лити чашку за чашкою цю гіркоту й не ляже у м'яку постіль. Розлютилася вона й побігла шукати якого-небудь багатія.
Але тепер, коштувало тільки лихоманці прив'язатися до кого-небудь, як відразу кликали стару знахарку, яка прославилася на усе місто. Вона давала хворому випити полинь-воду й проганяла хвороба. Не могла вже лихоманка жити по-царському, як жила три роки підряд у хворого купця. Переконавшись, що бабуся не дасть їй спокій, надумала вона перебратися у інше місце, де люди ще не знали, як від неї позбутися. Зібралася лихоманка у шлях. Вийшла вона з міста й бачить: спереду йде її сестриця - друга лихоманка. Та вона теж розв'язала бігти із цих місць.
- День добрий, сестриця, - крикнула лихоманка.
- Почекай мене, підемо разом! Привіталися вони, обнялися, стали розповідати один одному про своє життя-буття.
Розповіла перша, як привільно їй жилося у багатого купця, про всі свої лиха й негодах, що накликала на неї знахарка, повідала, а потім запитала сестру, як жилося їй у мірошника й у інших місцях.
- Уж і не запитуй, сестриця! - стала скаржитися та. - Не повезло мені.
Стала я морозити мірошника, а він пішов на млин, побрав дерев'яну ступку, стовк у ній часник, залив його ускусом і одним духом випив усю цю бурду. Ледве не отруїв мене, щоб йому порожньо було! Мало того, коли я його кинула у жар, він роздягнувся й шубовснувся у крижану загату. Оклякнула я зовсім, отут би мені й каюк, якби я не втекла. Пішла я від нього й забралася до одній багачці. Три роки я її морозила, удосталь смачненького наїлася-напилася. Але життя для нас більше немає у цім місті: звідки не візьмися - з'явилася проклята знахарка, усе по п'ятах моїм ходить. Як тільки заживу я де-небудь розкошуючи, відразу кличуть її. Замість смачної страви, вона дає пити гірке зілля, що отруїло мені усе життя. Не витримала я й розв'язала бігти з міста.
- Та я, сестричка, біжу від цієї проклятої баби. Піду куди ока дивляться, де не водяться такі відьми.
- Знаєш, сестричка, що я тобі скажу?
Раз уже розв'язали ми з тобою бігти з міста, то нам не варто розставатися: піймаємо кого-небудь і будемо його морозити вдвох. Тільки давай виберемо кого-небудь по багатше, щоб пожити собі на втіху, поки нам не набридне.
- Твоя правда, сестричка, - погодилася перша ледарка, - погано жити у бідняка: замориш його холодом, а він як схопить сокиру - тільки друзки летять у усі сторони, а він знай собі, рубає невтомно, поки не прошибить його піт,
А вуж мені тоді зовсім погано доводиться.
- А коли кидаєш бідняка у жар, - перервала її друга, - шубовснеться він у крижану воду, як мій мірошник, а ти здихай від холоду.
- Ой, сестричка, інше я прагла тобі сказати...
- Скажи, скажи, що придумала твоя розумна голівонька!
- Давай-но поживемо якийсь час так, як ми жили, - запропонувала перша розумниця, - а потім поберемо, так вийдемо заміж, народимо дітлаха й навчимо їх нашому ремеслу. Їм буде добре, а люди пускай собі мучаються.
- Добре ти придумала, сестриця! Дай боже тобі здоров'я й радості. Тільки нехай зберігає нас господь від гіркого полиню й крижаної води.
З такими думками відправилися дві негідниці у інше місто, де люди ще не знали лихоманки. Поки вони навчилися, як її проганяти, пройшло чимало часу й сестриці добре попировали. А потім вони знайшли двох дурнів і женили їх на собі. Народили сестриці купу дітей - і дівчинок, і хлопчиків, і від них розповзлися всякі хвороби по всій землі. Були ці хвороби самі різні, як різні й люди: від одних кидало у холод, від інших - у жар; від одних морозило щодня, від інших - через день або через два; від одних люди занедужували жовтяницею, від інших - кашляли. і ще багато інших страждань принесли вони людям. Хвороби чоловічого роду - це сказ, цинга, серцева недуга. Як прив'яжуться до кого-небудь - або скорехонько на той світло відправлять або швидко залишать його, тому що чоловіки дуже нетерплячі. А від хвороб жіночого роду люди вмирали нескоро й нечасто, тому що жінці не під силу здолати чоловіка, але зате як вцепится така хвороба, те довго тримає у своїй владі, і нещасний живе собі роками, ні здоровий ні хворий. Ось так пішли хвороби по людях і мучать їх дотепер.