Жили-Минулого старий з бабою. Була у них маленька хатинка з аистиним гніздом на солом'яному даху, два воли: один - сліпий, а іншої - кульгавий; так поле, три роки, що пустувало. Тільки ось дітей у них не було й старі дуже горювали про це. Одного разу старий сказав дружині:
- Баба, піду-но я сьогодні зорю поле. Посію трошки проса. Як воно дозріє-прилетять пташки його клювати. А я отут, як отут - накину на них рибацьку мережу, піймаю десять-п'ятнадцять пташинок, зроблю для них клітки, віднесу на базар продавати. Ну, що скажеш, спритно я це придумав?
- Придумати-Те придумав, так ось мені на обід нема чого приготувати. Іди-но ти краще спочатку налови риби, а вуж потім і ори.
Пішов старий до ріки й закинув свою мережу у глибокий вир. Витягся невід повний червоноперок. Закинув він мережа у другий раз, глянув, так так і ойкнув: борсається у мережі маленький хлоп'я, ростом з вершки, у лапотках і з вусиками.
- З добрим ранком, панотець! - привітався хлопчик.
- Ти хто такий? - запитав старий.
- Твій син. Я сидів під каменем і усе чекав, щоб мене витяглася звідти яка-небудь добра бабуся й віднесла до тебе. Чекав я, чекав, у мене навіть вуса вже виросли, але так ніхто й не прийшов. Розв'язав я на біле світло подивитися, а ти мене й піймав у свою мережу. Тепер відведи мене додому, я адже не знаю дороги. Нахилився старий, побрав вусате хлоп'я з мережі, посадив його у мішок
С рибою й пішов додому. Як побачила його баба, дуже обрадувалася:
- Ох, ти, моє дитятко, - викликнула вона, - у тебе вуж і вуса виросли! Назвемо ми його Хлопчик-З-Пальчик!
Старий теж не міг нарадуватися на сина, він погладив його по голові й
Відправився назад у поле. Опівдні Хлопчик-З-Пальчик поніс своєму батькові юшку у лудженому казанку. Прийшов він на поле, батько як побачив його, зупинив волів, сіл у борозну й став сьорбати ще теплу юшку. Хлопчик-з-пальчик повертівся біля нього, потім схопив одного вола за хвіст, видрав йому на спину, проповз до вуха, заліз туди й голосно крикнув:
- Ну, пішов!
Віл рушив з місця, а за ним пішов і інший. Почав Хлопчик-З-Пальчик орати замість свого батька. Провів одну борозну, пряму, як стріла, провів другу й став весело насвистувати.
- Панотець, - крикнув він старому, - ти приляж під грушею, а я зорю
Поле. Якщо який-небудь перехожий захоче мене купити, ти мене продай, не бійся. Побери гроші, а я знову повернуся до тебе.
Приліг старий і задрімав. А у той час повз проходив багатий купець. Побачив він, що орач спить під грушею, а воли самі орють і здивувався: ось так чудо!
- Агов! - крикнув він, - Що це за диво таке? Старий підвівся й запитав:
- У чому справа?
- Так ось ніяк не проумею, як це воли самі орють! - відповів купець.
- А ти ширше ока розкрій, і побачиш, що воли орють не самі, а син мій ними керує.
- Так де ж він? - ще більше здивувався купець.
- А геть там, у вола у юшці. Купець підійшов до вола й, розглянувши хлоп'я, витріщив ока від здивування.
- Продай мені його! - став просити він.
- Скільки даєш? - запитав старий.
- Сто золотих.
- Так і бути, бери!
Відрахував купець гроші й забрал Хлопчика-З-Пальчика. Пхнув його у кишеню й відправився додому. По шляху Хлопчик-З-Пальчик прогриз, як мишка, дірочку у кишені купця, непомітно спустився на землю й шаснув у кущі. А купець крокує собі, як ні у чому не бувало. Хлопчик-з-пальчик перетнув ліс і добрався до мосту. Там він розв'язав переночувати й наступного дня продовжити свій шлях. Закрив він ока, а у той час під тим же мостом зібралося троє розбійників.
- Сьогодні вночі - сказав один, - ми поведемо одного із двох волів того діда, який живе на околиці села. Усе згодні?
- Згодні! - підтвердили його напарники.
- Поберіть і мене, братики! - крикнув у темряві Хлопчик-З-Пальчик.
- А ти хто такий? - так і обмерли злодії, але вдивившись у темряву, і побачивши Чика-З-Пальчика, вони сплеснули руками й сказали у один голос:
- Саме ти-те нам і потрібний! Ми такого, як ти днем з вогнем шукаємо. Ти пролізеш через замкову щілину у хлів того діда, який живе на околиці села, відкриєш ворота й виведеш вола, а ми будемо тебе чекати на вулиці. Сказане-Зроблене. Пішли розбійники до будинку, що стояв на околиці села, допомогли Хлопчикові-З-Пальчику пролізти у замкову щілину й причаїлися у темряві. Через якийсь час Хлопчик-З-Пальчик як закричить, що було сили із хліва:
- Братики розбійники, якого вола вести: білого або чорного?
- Тихіше, тихіше, вусатий коротун, - зашептали розбійники, - виведи чорного!
Хлопчик-з-пальчик вивів чорного вола. Злодії загнали його у ліс, зарізали, зняли шкіру й розділили м'ясо. Хлопчикові-з-пальчику дістався сичуг. Злодії швиденько зібрали свої пожитки й зникли, а Хлопчик-З-Пальчик спустився у найближчу лощинку, вимив гарненько сичуг, сховався у нього, пригрівся там і заснув. Уночі у лощинку прийшов голодний вовк. Побачивши сичуг, він підскочив від радості й відразу проковтнув його. Прокинувся Хлопчик-З-Пальчик уже у вовчому череві. Протер він ока, устав і початків ходити у вовка у животі, а потім пробрався йому у пащу й подивився назовні крізь вовчі зуби. Був уже полудень. Напроти, у тіні горіхового дерева відпочивала ціла череда овець, а пастух і собаки спали. Вовк тихенько підкрався до ягняти. Та тільки праг було накинутися на нього, а Хлопчик-З-Пальчик як закричить:
- Вставай, пастух, вовк задер твоє ягня!
Підхопився пастух і нацькував на вовка собак. Вовк кинувся у ліс і ледве ноги потягнув від погоні. Сховавшись у кущах, він розв'язав підкараулити зайця, але коштувало йому тільки підкрастися до нього, Хлопчик-З-Пальчик знову як закричить:
- Біжи, заинька, а то залишишся без шуби!
Заєць відразу пустився навтьоки. Тоді вовк не витримав так як закричить:
- Хто сміє розгулювати у моєму животі й лякати мій видобуток?
- Я, Хлопчик-З-Пальчик.
- Що ти прагнеш від мене?
- Прагну, щоб ти відвіз мене до матінки й панотцю.
- А де вони живуть?
- Геть у тому селі.
Нема чого робити. Вовк піджав хвіст і пустився клуса у село. Добігши до старечого будинку, він перестрибнув через тин і опинився у дворі. Хлопчик-з-пальчик визирнув з вовчої пащі й крикнув:
- Панотець, матінка, бийте вовка! Тільки не по животу, а то, переламаєте мені всі кістки!
Старий схопив сокиру й кинувся у двір. За ним вискочила й баба з коромислом. Убили вони вовка, розпороли йому черево й витяглися Хлопчика-З-Пальчика.
- Як ви поживаєте? - запитав Хлопчик-З-Пальчик і закрутив вус.
- Добре, - відповіли старі, - тебе чекаємо.
- Вам-Те добре, - сказав Хлопчик-З-Пальчик, - а мені не зовсім: зима наближається, а у мене теплої шуби немає.
- Не лихо! - заспокоїв його старий і здер з вовка шкіру.
А бабуся побрала більшу голку й зшила для синка теплу шубу.