Горобець і Горобчиха

27-10-2016, 13:39 | Бірманські казки

Колись давним-давно жила на світі дружна подружня пара - Горобець і Горобчиха. Коли прийшло Горобчисі час класти яйця, покликала вона чоловіка й говорить:

- Дорогою подружжя, мене терзає нескориме бажання поклевать спілих рисових зерен з того самого поля, яке перебуває високо у горах. Всполошился Горобець:

- Що ти задумала, дружина! У тих краях у мене багато ворогів, так що мені з'являтися там небезпечно.

Нахохлилась Горобчиха:

- Негарний. Ти говориш так тому, що зовсім не любиш мене. Якщо ти негайно ж не виконаєш моє прохання, я вмру.

- Не засмучуйся, дорога! - заспокоїв її Горобець.- Я негайно полечу у гори й принесу тобі те, про що ти просиш.

Клюнув він Горобчиху у щоку й стрілою злетів у небо. Прилетівши на поле, він зібрав самі соковиті колосся й полетів назад. Але рисові колосся були дуже важкі, і Горобець, притомившись, сіл на залізне дерево відпочити. Отут на нього накинувся сокіл і з'їв.

Чекає-Пожде Горобчиха чоловіка, а його всі немає так немає. Та розв'язала вона тоді, що чоловік-горобець її покинув, так з горя й умерла. А коли пройшов покладений строк, знову з'явилися Горобець і Горобчиха у цей тлінний мир, тільки тепер уже у обличчя Оленя й Оленихи. Та знову зажило подружжя у лісі.

Одного разу Олениха покликала чоловіка й говорить;- Дорогою подружжя, чекаю я дитину.

Мені дуже хочеться поласувати молодими втечами натового дерева, яке росте недалеко від села. Не чи сходиш ти за ними?

- Що ти придумала, дружина! Хіба у лісі мало дерев? Проси будь-яких втеч, і твоє бажання негайно ж буде виконано. Тільки не посилай мене у ті краї, там мені з'являтися небезпечно.

- Про дорогою подружжя, ти зовсім мене не жалуєш, - запхикала Олениха.-

Якщо я у моєму положенні не поласую втечами натового дерева, то вмру негайно ж, а із мною вмруть і твої майбутні діти.

- Нічого не поробиш. Довелося Оленеві погодитися.- Так і бути, - сказав він.- Нехай буде по-твоєму.

Та він відправився до натовому дереву, що росло неподалік від села. Олень уже майже досягся мети, коли йому зустрів мисливець.- Углядівши молодого стрункого Оленя, мисливець скинув лук і послав стрілу прямо у нього. А Олениха тим часом чекала чоловіка у домовленому місці. Довго чекала вона, але так і не дочекалася. Подумала вона, що Олень її покинув, і негайно ж умерла від горя.

А коли пройшов покладений строк, Олень і Олениха знову з'явилися у цей тлінний мир, але тепер уже у вигляді Дикого Кабана й Кабанихи. Щасливо жили вони у лісі, і нарешті приспіло Кабанихе час стати матір'ю. Та тоді звернулася вона до Кабана з такими словами:

- Дорогою подружжя, я незабаром повинна народити. Сподіваюся, ти не відмовиш мені у одній невеликій послузі. Я б із задоволенням поїла свіжих втеч бамбука. Пошукай їх, будь ласка.

- Добре, - погодився Кабан, - тільки ти нікуди не відлучайся, чекай мене на цім місці, я скоро повернуся.

Не встигнув Кабан поглибитися у хащу лісу, глядь - а назустріч йому йде мисливець. Той скинув рушницю, вистрілив, і Кабан упав намертво. Кабаниха тим Часом усе чекала й чекала свого чоловіка, а коли чекати утомилася, розв'язала, що чоловік-нобан її покинув, і з горя вмерла.

Пройшов покладений строк, і знову повернулося подружжя у цей тлінний мир, тільки тепер Кабаниха була дочкою багатого городянина, а Кабан - сином сільського бідняка.

Коли приспіло час дочки багатія виходити заміж, вона не тільки не думала про вибір сприятливого для весілля дня, але навідріз відмовлялася від знайомства із чоловіками. Вона була переконана у тому, що у колишніх народженнях чоловіки її були їй невірні, і у нинішньому житті вона марніла від туги й увесь свій час проводила у монастирі, піклувальником якого полягав її батько. А тим часом син бідняка тихо й скромно жив зі своєю самотньою матір'ю-мисливицею. Він був старанним і працьовитим, не чурался ніякої роботи. Та оскільки вважався він юнаків розумним, то змолоду зрозумів, що утвір полегшить йому життя, і одного чудового дня розв'язав піти вчитися. Мати не відразу дала згоду відпустити сина. Важко було їй розстатися з єдиним своїм чадом. Однак час побрав своє, і відправився юнак у місто. Старанно навчався він усіляким наукам у кращих учителів, придбав більші знання, і зрештою привела його доля у той самий монастир Великого Аскета, піклувальником якого був батько дівчини, самий учений і самий багатий у тих місцях людей. Колись у молодості у цьому монастирі багатій і завершив свій утвір.

Осягнувши у досконалості науки градостроения, неподалік від монастиря син бідняка звів за одну ніч чудовий будинок. На внутрішніх стінах цього будинку він намалював картини зі своїх колишніх життів: як він був Горобцем, потім Оленем і, нарешті, Кабаном і які лиха переслідували його у всіх переродженнях. Зобразив він і своє великотрудне людське життя, усі численні турботи й негоди, які завжди супроводжують біднякові. Доступним одному йому способом він розповів, що охоче відправився б на пошуки своїх дружин, так перешкодою тому його бідність.

На наступний ранок багатій разом зі своєю дочкою, як звичайно, відправився у монастир Великого Аскета, і побачила дочку багатія будинок, подивувалася тому, як швидко він вибудуваний, і захотіла негайно його оглянути. Увійшла всередину, глянула на стіни й побачила малюнки, що зображують її колишнє життя. Та вона побажала негайно побачити художника. Здивувався батько:

- Що трапилося з моєю дочкою? Чому раптом їй захотілося побачити художника, який розписав стіни будинку?

Багатій шанобливо поклонився Великому Аскетові й запитав:

- Хто побудував цей чудесний будинок?

- Мій улюблений учень, - відповів аскет, - він же й розписав ці стіни. Він бідний, але старанний, і з нього вийде теперішній учений.

- Я бажаю бачити цієї людину! - викликнула дочка багатія. Великий Аскет велів негайно покликати свого учня.

Коли син бідняка з'явився, дочка багатія, указуючи ка малюнки, сказала:

- У цих малюнках - усе правда. Я дошкуляла чоловіків своїх капризами й мимоволі ставала причиною їх передчасної загибелі. Я не знала, куди вони изчезли, і сама вмирала від туги за ними. Тільки зараз я зрозуміла, як жорстоко я з ними обходилася. Дружина, яку ти шукаєш, - це я! Дочка багатія попросила прощення у свого нареченого, а її батько, одержавши благословення Великого Аскета, віддав її у дружин художникові. Вони побрали до себе у будинок мати-мисливицю й прожили усе разом у щастя й благополуччі до найглибшої старості.

Зараз ви читаєте казку Горобець і Горобчиха