Давним-давно у старому дрімучому лісі жив мисливець. Жив він зовсім самотньо, не було у нього нікого, крім собаки, який він брав із собою на полювання, так кішки, яка стерегла його будинок. У дикій самоті він навчився розуміти мова звірів і одного разу зовсім випадково почула розмова кішки із собакою. - Мій дорогою друг, - звернувся собака до кішки.- Ти живеш, як у раї. Тебе чудово годують, у той час як мені дістаються тільки кості. Та й робота твоя не бог звістка яка. Ти цілий день сидиш будинку й погуляти можеш і поспати всмак! Ось би мені таке життя! А то днем я мотаюся по лісу з хазяїном, а вночі повинна сторожити від злодіїв сад! Та й у ліс я теж не гуляти ходжу - мені доводиться ганятися за дичиною. Ну а якщо хазяїн у дурному
Настрої, те й поколобродити може. Як би мені хотілося побить у твоїй шкірі! Як добре було б хоч небагато пожити спокійно! Можеш ти мені дати яка-небудь слушна порада?
- Мій дорогою друг, - відповідала кішка. - Нічого не поробиш: долі у нас різні! Ти - собака, а я - кішка. До того ж ти дурна! Тобі що велить хазяїн, то ти й робиш. Годує він тебе одними недоїдками, і ти задоволена! А вуж коли прагнеш ти жити привільно, як я, слухай, що я тобі скажу, Собаці дуже хотілося полегшити свою собачу долю, і вона насторожила вуха. Тим часом кішка продовжувала.
- Я тобі дам одна рада, але тільки, чур, про це ніхто не повинен знати. А вуж потім, прагнеш - дякуй мені, прагнеш - немає. Справа твоє!
- Ну що ти говориш, кішка? Так як же мені не дякувати тобі, коли
Ти намагаєшся мені допомогти! Я згодна, що ми, собаки, дурнуваті, але нас вуж ніяк не можна назвати невдячними. Ми ніколи не забуваємо своїх благодійників!
Дуже обрадували кішку ці проникливі з-бакини слова.
- Милий мій собака! Ми, тварини, повинні допомагати один одному. Та ти не сумнівайся у моїй доброті й порядності, що б тобі про мене не говорили. А рада мій ось який: завтра, коли ви з хазяїном відправитеся на полювання, ти втечи від нього у іншу сторону. Коли ж він, розсердившись, стане тебе бити, сховайся. Ранком він принесе тобі недоїдки, а ти відвернися й нічого не бери у рота. Знай тільки жалібно скигли. Хазяїн розв'яже, що ти занедужала, і стане тебе годувати як випливає. Він не змусить тебе сторожити сад, і ти зможеш уночі спокійно поспати. Та й на полювання він тебе не побере, ось ти й відпочинеш небагато.
- Спасибі тобі, друг мий кішка, за розумну раду. Без тебе я животіла б до кінця своїх днів.
Вдячний собака був дуже радий, що нарешті й у її безрадісному житті настане полегшення.
Мисливець не показав виду, що чує розмова кішки із собакою. На наступний ранок він, як звичайно, зібрався на полювання, покликав собаку. Дотримуючись ради кішки, собака став стрибати те у одну, то у іншу сторону, чим вивела хазяїна з терпіння. А коли, не витримавши, він намірився стьобнути її батогом, вона втекла й, прослонявшись увесь день у лісі, тільки до вечора повернулася додому. Дотримуючись ради кішки, собака відмовився від їжі, а хазяїн, знаючи усе підґрунтя собакиних витівок, розв'язав дати їй перепочинок на кілька днів і побрав на полювання кішку. Тепер кішка виконувала усе те, що входило раніше у обов'язку собаки: вона повинна була по заходу відшукувати тварин, приносити підстрелену хазяїном дичина. За день вона до смерті утомилася, ноги у неї покрилися мозолями, а усе тіло нило від ударів хазяйського ціпка. Випробувавши на своїй шкірі всі тяготи собачому життя, кішка зрозуміла, що вона дала собаці нерозумна ради.
- Ти сама розумна кішка на світі, - дякувала їй собака. - Я дуже тобі вдячна!
Нічого не відповівши, украй розсерджена кішка мовчачи поплелася у свій кут.
Тепер хазяїн брав із собою на полювання тільки кішку, а собака залишався
Удома й, відпочиваючи, із вдячністю згадувала свого незвичайно тямущого
Друга. Кішка ж пожинала плоди своєї "мудрості".