Був колись у одному сільці монастир, і всі жителі села полягали його парафіянами. Проповіді настоятеля цього монастиря, людину знаючого й у справах мирських, і у загробному житті, збиралися слухати не тільки околишні жителі, але найчастіше й городяни. Та монастир квітнув від достатку приношень. Тому при монастирі, крім ченців, послушників і служок, жило чимало простих мирян. Ось серед цих-те мирян і був якийсь Та Чве - старий шістдесяти із зайвим років. Сім'ї у нього ніколи не було, так і жив він при монастирі, хоч у бідності, так ситий.
Та Чве ніколи не дотримував поста, не знав ні десяти, ні восьми заповідей і тільки на настійну вимогу ченців абияк подужав усього п'ять із них. Покликав його одного разу до себе настоятель монастиря й говорить:
- Мирянин Та Чве, тобі вже за шістдесят, і у тебе немає ні рідних, ні близьких. По-моєму, тобі краще постригтися у ченці.
Однак Та Чве не мав ні найменшого бажання ухвалювати постриг. Та, увиливая від прямої відповіді, він сказав:
- Про високоповажний учитель. Це питання не простій. Дозвольте мені подумати недельку.
Після закінчення тижня настоятель монастиря завів з Та Чве той же розмова.
- Призначений тобою строк пройшов. Ти обміркував свій розв'язок? Та Чве подумав небагато й говорить:
- Адже ченці зобов'язано дотримувати десяти заповідей, і у тому числі заповідь про помірність, а я цього ніколи не зможу. Мабуть, краще мені не стригтися у ченці.
- Якщо тобі важко дотримувати всіх десяти заповідей, те, ставши ченцем, ти зможеш обмежитися вісьма.
- Учитель, дозвольте, мені подумати ще тиждень.
- Твоя воля, мирянин, - ответствовал незадоволений настоятель монастиря. Після закінчення тижня Та Чве знову прийшов до настоятеля монастиря й повідомив, що пересилити себе не може.
Тоді настоятель пустився на хитрість і, посилаючи Та Чве, як звичайно, у село за милостинею, начебто ненавмисно вручив йому монастирський кошик. Та Чве, не побачивши у цьому ніякого підступу, побрав кошик і пішов. А через кілька днів настоятель звернувся до старого з наступними словами:
- Та Чве, на твої волосся дивитися неприємно - вони стали рідкими й
Сивими. Не чи краще тобі оббрити голову наголо, заодно й від вошей позбудешся, - Мабуть, - погодився Та Чве.
Не відкладаючи справи у довгий ящик, настоятель монастиря покликав служку, і той оббрив старого наголо.
- Ну як, мирянин? Не чи відчуваєш ти якої-небудь незручності?
- Ні, учитель, напроти.
Та Чве, як і колись, продовжував ходити із ченця-, мі у село за милостинями. Подивившись одного разу на його рване й брудне плаття, настоятель скрушно покачав головою.
- Твоє плаття так виродливе! Усе у латках і плямах. Прагнеш, я дам тобі
Нове?
- Хто ж стане відмовлятися від чистого плаття? - відповів обрадуваний Та Чве й із вдячністю облачився у чернечий одяг. Відправився одного разу наголо обголений Та Чве у своєму новому одяганні із чернечим кошиком у село за милостинею, а дітлах прийнявся кричати йому вслід: - Та Чве, так ти, ніяк, ченцем став?
Почувши це, Та Чве подумав: "Адже праві бешкетники. Та одяг на мені чернеча, і голова голений, і монастирський кошик за спиною. А я Та не помітив цього!"Так народилася приказка - не помітив, як став ченцем.