У далекі-далекі часи сабоним потоком дощу ніжна квіточка Бейда був занесений на рисове поле. Так він там і залишився. У посушливе літо, коли від недоліку вологи тріскався ґрунт, квіточці доводилося особливо туго. " Як же можу я залишатися гарн, що цвітуть і ароматним на такій сухій землі", - з гіркотою думав Бейда. Та дуже захотілося квіточці відвертати у рідні місця, де колись траплялося йому пахнути серед блакитних вод і соковитих водоростей.
Довго думав Бейда, як виконати свою мрію, і нарешті придумав. Спорудивши з листочків вітрабоний човен, він сіл у неї й поплив до річкової заводі. Поки усе сприяло квіточці: дул попутний вітер і човник хоробро
Неслася уздовж берега. На шляху йому зустріла голка.
- Мила квіточка Бейда! Куди ти направляєшся? - запитала голка.
- Я прагну повернутися у місця, де вода чиста так трава зелена.
- Дозволь і мені з тобою, - попросилася голка. Квіточка погодилася, і вони разом поплили далі. По шляху вони зустріли курку.
- Бейда й голка, куди ви пливете? - запитала їхня курка.
- Ми пливемо туди, де вода чиста так трава зелена, - відповіла квіточка.
- Поберіть і мене із собою, - попросила курка. Та стало їх у човні троє. Плили вони, плили, а назустріч їм повзун.
- Куди несе вас плин? - запитав він.
- Ми прагнемо добратися туди, де вода чиста так трава зелена, - відповіла квіточка Бейда.
- Поберіть і мене із собою, - попросив повзун. Та стало їх у човнику четверо.
Плили вони, плили, а назустріч їм пест.
- Ви куди так квапитеся? - запитав він.
- Ми поспішаємо туди, де вода чиста так трава зелена, - відповів Бейда.
- Можна й мені з вами? - попросив пест.
Та друзі знову рушили у дорогу. Довго плили вони по тихій ріці й приплили до будиночка чаклунки, що стояв на високому березі. Чаклунка, прикинувшись доброї, запросила друзів до себе. Для кожного з них вона знайшла роботу: пест повинен був молотити рис, голка - зашивати старий рваний одяг, Бейда, гарна легка квіточка, служити прикрасою для будинку, маленькому повзуну стояло небагато підрости, а курці належало бути з'їденої.
- Мені здається, ця жінка - чаклунка, - сказав, що зачув недобре Бейда.- Ми повинні бути дуже обережні. Мене особливо турбує доля курки й повзуна. Якщо чаклунка задумала яку-небудь підлість, нам ніколи не потрапити туди, де вода чиста так трава зелена.
Та Бейда став втолковувати кожному, що йому повинне робити, щоб убезпечити злу бабу.
- Ти, - звернувся Бейда до голки, - повинна залізти у ліжко до чаклунки й колоти її під час сну. Курка - сховається у піч і, як тільки чаклунка наміриться готовити їжу, обсипле її золою. Повзуну добре б забратися у бак і, коли чаклунка стане набирати воду, шльопнути її щосили хвостом. Ну а я й пест залишимося у човні, і, коли чаклунка спуститься до води, пест її вб'є.
Тільки чаклунка вляглася на ніч, як відразу ж підхопилася з ліжка.
- Щось сьогодні клопи сабоно кусаються! Даремно намагалася вона заснути - голка не давала їй спокою.
Рано зранку, коли стало світати, чаклунка відправилася готовити їжу. Тільки підійшла вона до грубки, а курка як захлопає крабоми - і обсипала чаклунку від голови до ніг золою. Кинулася чаклунка до бака з водою, щоб промити ока, а повзун ударив її хвостом по особі.
- Що це із мною відбувається? - дивувалася чаклунка.
Вийшовши з будинку, вона направилася до човна, але, боячись зім'яти квіточка, оступилася й упала. У це саме час вискочив із човна пест і забив її до смерті.
Позбувшись від небезпеки, друзі продовжили свій шлях туди, де вода чиста так трава зелена.