Жила у одному селі жінка по імені До Тхва з дочкою й зятем. Та був той зять рідкісний ледар. Цілими днями він тинявся по селу, то до одному приятелеві загляне, то до іншого. Додому ж приходив тільки ночувати. Так у дозвільній балаканині проводив він за днями дні, а всі турботи по будинкові лягали на плечі До Тхва. Однак бідна жінка безмовно зносила всі негоди й на зятя не скаржилася, тому що душі не сподівалася у своїй дочці. Якось непогожим осіннім вечором теща із зятем сиділи на веранді. Раптом зять і говорить, звертаючись до тещі:
- Матінка, розбудите завтра мене раніше!
- Які це у тебе важливі справи з'явилися? - здивувалася теща.
- На світанку, поки ще прохолодно, дуже приємно викурити сигару!