За старих часів ворон і пугач не ворогували, як нині, а були кращими друзями. Ворон, гарний птах, часто жартував над виродливим пугачем і глузував з його витаращаних очей. Правда, він знав, що пугач не тільки потворний, але й запальний, однак при кожній зустрічі починав дражнити пугача:
- Ох, друг пугач, і говорити мені ніяково, і промовчати не можу. Щораз, як ти мене зустрічаєш, уже боляче ока витріщаєш! Вони у тебе й так-те випнуті, а коли ти починаєш їх витріщати, то таким стаєш потворним, що просто сил немає дивитися! Я думаю, що у усьому світі не знайде іншого такого виродка!
Перший час пугач стримувався й усе вибачав своєму другові. Але потім це стало повторюватися занадто часто, і він уже не міг більше терпіти й одного разу відповів:
- Ось ти, ворон, усе дражниш мене. А ти б спершу на себе подивився: увесь чорний, а голос такий, що слухати нудно. Якщо тебе оглянути всього як випливає, то нічого-то гідного у тобі немає. Уже я-те добре тебе знаю! Сваритися з тобою небажання, але й дружити нелегко! Та ось моя рада: перш ніж насміхатися над іншими, ти б краще на себе глянув!
- Не ображайся, друг пугач! - відповів ворон. - Я не по злості тебе
Дражню. А що до мого чорного оперення - про це я й сам добре знаю. Ти прагнеш сказати, що я теж виродливий. А я хоча й чорний, так не із простих! Я знатного роду. А ти - простого. Тому у тебе й ока такі випнуті, що дивитися страшно. Пугача таке мовлення сабоно зачепило.
- Друг ворон! - розв'язав і він похвастати. - Знову ти докоряєш мене моїми очима. Але ж і тобі про мене не всі відомо - інакше ти не став би дражнити мене. Так слухай же. Ті, у кого витрішкуваті очі, теж не простого роду, а самого доблесного й хороброго. Будь-які подвиги їм по плечі. Запам'ятай це гарненько!
Ворон у відповідь лише розсміявся:
- Щось не боляче це схоже на правду, друг пугач!
Уже краще б ти не хвастався своїм доблесним родом! Ми адже давно один одного знаємо! А я про тебе напевно можу сказати тільки одне: у тебе очі випнуті.
- Ну так і ти не розповідай мені казки про свій шляхетний рід! - розсердився пугач. - Я адже теж знаю, що твій рід ніякого відношення до знаті не має.
- Звідки ж ти можеш це знати? - обурився ворон.
- Якби твій рід і справді був шляхетним, у тебе б не було таких низьких звичок: я адже щодня бачу, як ти підбираєш і клюєш людські нечистоти.
- А якщо мені це подобається? - видав себе ворон: від несподіванки він навіть не відразу знайшов, що відповісти. - Ну а ти? - заквапився він. - Якщо ти такий хоробрий, те чому весь день носа назовні не показуєш, а дотемна ховаєш у дуплі?
Після того як ворон зізнався у своїх низьких звичках, пугач, хоча й із соромом, теж відповів по правді: - Виходити-Те страшно - ось і сиджу.
Після цього він уже не міг стриматися й став усіляко паплюжити ворона, а потім і дзьоб у хід пустив. Ворон теж у боргу не залишився.
З тих пір ворон і пугач зробилися ворогами не на життя, а на смерть.