Жив-Був у одному селі людей - страшенний ледар і ледар. "Нічого, - говорили люди, - ось одружиться, і нестаток змусить його узятися за діло". Але не отут-те було! Коли він одружився й обзавівся дітьми, то заледащів пущі колишнього й, щоб отлинить від роботи, вишукував тисячі різних вивертів. Одного разу, коли всі хитрості були випробувані, ледар розв'язав виявити релігійну запопадливість і оголосив, що йде на місяць у ченці. Дружина його, жінка добродушна й нехитра, ніякого підступу у цьому не доглянула. Ішло час, а ледар і не збирався розставатися з дозвільним монастирським життям і вертатися до мирських турбот.
Однак помалу дружина розгадала хитрість чоловіка, стала думати, як повернути його у будинок. Думала вона, думала й розв'язала теж удатися до хитрості. Одяглася вона понаряднее й відправилася у монастир.
- Дорогою чоловік! - сказала вона.- Якщо тобі довелася по душі життя у монастирі, залишайся тут назавжди. А про мене не тривожся. Я виїду у інше село, вийду заміж за старого холостяка, і він охоче стане опікуватися про мене й дітях.
Почувши такі слова, ледар затурбувався. До того ж він і не збирався назавжди залишатися у монастирі, адже там, виявляється, теж потрібно було працювати.
- Як же я можу допустити таке! - гаряче викликнув він.- Уж краще заради тебе й дітей я пожертвую своїм буддійським утвором!
У той же день він покинув монастир і із дружиною разом повернувся додому.