Кажуть, жив колись король, який понад усякий захід почитав жінок. Гуляв одного разу цей король по лісу й побачив, як двоє бідняків, чоловік так дружина, рубали дрова. Захотілося королеві довідатися детальніше про їхнє життя, повелів він запросити їх у палац. Коли подружжя стало перед королем, король приступився до розпитів:
- Ну, вірнопіддані мої, чому ви промишляєте?
- Ми, ваша величність, - відповідав йому бідняк, - рубаємо дрова, продаємо їх. Тем і заробляємо собі на життя.
- А чи вистачає вам виручених грошей на їжу?
- Вистачає, ваша величність.
- Мабуть, навіть вдається небагато зберегти?
- Вдається, ваша величність. - Та як ви їх витрачаєте?
- Так дуже просто, ваша величність. Усі заощаджені гроші я ділю на чотири рівні частини. Одну частину я витрачаю на те, щоб забезпечити собі майбутнє життя, другу - виплачую кредиторам, третю - кидаю на вітер, і останню віддаю ворогу.
Коли король запитав, як це розуміти, бідняк, відваживши шанобливий уклін, відповів, що може пояснити королеві тільки віч-на-віч. Король наказав придворним негайно вийти, і, коли вони залишилися вдвох, бідняк сказав:
- Ваша величність, вірнопідданий ваш першу частина витрачає на релігійні обряди. Адже це і є турбота про майбутнє життя.
Друга частина йде на погашення боргів: допомагаю своїм батькам, які вигодували й виростили мене.
А тому що я харчую слабість до спиртного, те третю частину я, можна сказати, кидаю на вітер.
Що ж стосується останньої, четвертої частини, те її я віддаю своїй дружині. Дуже сподобалися королеві відповіді бідняка. Він наказав біднякові нікому не розповідати про їхню розмову, інакше, мол, не уникнути йому смертної кари. А справа у тому, що король задався метою довідатися, як розумні й проникливі його вірнопіддані. Ось і повелів він записати питання на грифельній дошці й оголосити повсюдно, що тому, хто правабоно відповість на ці питання, буде дарований високий чин. Дні йшли за днями, пройшов уже цілий місяць, але людину, яка впоралася б із цим завданням, усе ще не перебувало. Провідала якось про це дружина бідняка й подумала: "Адже це те самі питання, на які відповідав королеві мій чоловік. Тільки йому й відомі правабоні відповіді. Довідаюся їх від чоловіка, і дарует тоді мені король високе звання. Стану я жити безтурботно й у достатку, а коли на чоловіка обрушиться королівський гнів, теж не лихо".
Розв'язала так дружина й стала просити чоловіка, щоб він поділився з нею своєю таємницею. Довго пручався чоловік,, памятуя про погрозу короля. Однак серце не камінь, зрештою піддався він на угоди дружини та й відкрив їй свій секрет.
Ранком наступного дня прийшла дружина бідняка у палац і оголосила, що може відповісти на всі питання короля. Та, як було обіцяно, подарував їй король високий чин. А негайно після її відходу король раптом пригадав, де й коли зустрічав цю жінку, і таємна підозра закралася у його душу. Тоді наказав, він наздогнати дружину бідняка й негайно доправити її у палац. Прийшовши до
Королеві, дружина бідняка у всьому покаялася, але при цьому з докором сказала: - Ваша величність! Мабуть, ви благоволите до жінок тільки на словах. Якби це було не так, ви б не стали задавати четверте питання. Адже можлива тільки одна відповідь: ворог - це жінка.
Нікуди було подітися королеві. Залишив він за дружиною бідняка високий чин, але із усієї цієї історії витяг повчальний урок - він зрозумів, що й відповідь на четверте питання вірний: адже дружині бідняка було відоме, якою ціною прийде платити чоловікові за її високий чин. Та, однак, це її не зупинило.