Відправився одного разу чернець за милостинею у сусіднє село. Ішов він, ішов і раптом бачить - кукурудзяне поле. Дай, думає, нарву кукурудзи. Зірвав чернець качан, а він, виявляється, порожній, немає у ньому ні єдиного зернятка. Зірвав іншої, дивиться, і він порожній.
Розсердився чернець і прийнявся на всі лади паплюжити кукурудзяне поле. А кукурудзяне поле йому у відповідь:
- Перш ніж паплюжити мене, глянув би ти, чернець, на землю. Бачиш,
Вона зовсім висохнула.
Глянув чернець на землю, і правда - вона вся розтріснулася від посухи. Тоді став чернець лаяти землю, а вона йому у відповідь:
- Перш ніж лаяти мене, глянув би ти, чернець, на небо. Бачиш, як немилосердно палить сонце.
Розлютився чернець пущі колишнього й обрушився з лайкою на сонце.
- Ну при чому тут я? - обурилося сонце.- Запитай-но краще у дощу, чому він не прагне напоїти землю вологою.
Тепер став чернець лаяти дощ, а той йому так відповів:
- Ви, ченці, гаразди тягати кукурудзу із чужого поля, навіть не випросивши згоди хазяїна. А коли так, то й задовольняйте тим, що вам дісталося. Я у мерзенних справах не помічник.