Наближався час традиційного сільського свята у тій місцевості, де жив До Пвей Чи. Кожна сім'я брала посабону участь у підготовці до цього довгоочікуваного дня. Одні куховарили всілякі частування, інші придумували цікаву програму святкової вистави. Словом, усі були зайняті по горло.
Один До Пвей Чи тинявся без справи. А оскільки він слил майстром на всякі вигадки, улаштовувачі свята звернулися до нього із проханням придумати який-небудь сюрприз. До Пвей Чи охоче погодився на їхнє речення й обіцяв виготовити величезну хлопавку, яка повинна буде возвестить про початок торжества.
Незважаючи на всі зусилля зберегти цю витівку у таємниці, звістка про хлопавку миттєво рознеслася по селу й зацікавила її жителів. Та ось настав довгоочікуваний день. Коли До Пвей Чи, водрузивши величезну хлопавку на віз, доправив її до місця торжества, де вже зібралися всі жителі села, запанувала мертва тиша.
Хлопавка виявилася настільки велика, що частина глядачів затурбувалася, не лопнуть чи від її вибуху барабанні перетинки, і з обережності поспішила заткнути вуха ватою. Коли був поданий умовний сигнал, До Пвей Чи запалив ґніт, і полум'я повільне поповзло до хлопавки. Раптово всіх присутніх обуял жах: зараз прогримить вибух, осколки полетять у усі сторони й, чого доброго, можуть догодити прямо у них. Тому одні лягли на землю, інші пустилися навтьоки. А ті, хто завбачливо зайняв місце подалі, завмерли у німому заціпенінні. Однак замість очікуваного гуркоту почулося лише тихе шипіння - адже хлопавка-те була зроблена з паперу.
Кілька митей тривала мертва тиша, але потім Усе-таки гримнув вибух - це був вибух реготу.
Так відомий жартівник і вигадник До Пвей Чи вже у який раз повеселив своїх односільчан.