Жили-Минулого у монастирі на краю села чернець і послушник. Послушник харчував схабоність до одній сільської, дівчині й уважав, що він їй теж подобається. Тому він щодня ходив до неї у будинок за милостинею. Дівчина часто готовила на обід гороховий суп і охоче пригощала ним послушника. Одного разу суп до приходу послушника не поспів, і довелося йому покуштувати супу з недовареним горохом. Та тоді послушник про себе подумав: "А не чи натяк це, що рано ще визнаватися у любові". Наступного дня суп був смачний, наваристий, і послушник витлумачив це у такий спосіб: "Раз вона годує мене так смачно, виходить, прагне, щоб я її не залишав". На третій день гороховий суп знову вийшов гірше, чим напередодні, і послушник розв'язав: "Сьогодні, подавши мені такий суп, дівчина натякає, щоб я відмовився від наміру стати ченцем, зробився мирянином і викрал її". Уночі послушник тихенько покинув монастир, підкрався до будинку дівчини, проробив отвір у підлозі й, постукавши по дошках, став кликати:
- Улюблена, я прийшов! Вставай!
Дівчина прокинулася, побачила людську голову й злякалася.
- Злодій! Злодій! - заволала вона що є сили.
На її заклик збіглися жителі села, схопили послушника й відвели його до старости.
Почалося розслідування справи. Звернувся староста до послушника-:
- Ти що за метушню затіяв? Навіщо мирян турбуєш?
- Вона сама просила, щоб я її викрал, - заперечив той.
- Коли я про це тебе просила? - здивувалася дівчина.
- Недобре відмовлятися! Ми адже домовилися про усе за допомогою горохового супу. Спочатку ти Почастувала мене недовареним супом, як би попереджаючи, що діяти ще рано. Наступного дня ти мене погодувала смачним і наваристим супом, як би просячи, щоб я не залишав тебе. На третій день ти розбавила суп водою, подаючи цим знак, що настала настав час діяти. Ось я почув твоїм угодам, - виправдовувався послушник.
- Це схоже на істину, - важливо вирік староста.- Послушник, очевидно, надходив у відповідності зі своїми здогадами.- Та він припинив справу.