Одного разу Нат долі відправився у одне сільце передбачити майбутнє дитини, яка повинен бути незабаром народитися. Дорогою він сабоно притомився й розв'язав відпочити. Тільки примостився він у розкидистого дерева, що на березі невеликої ріки, раптом звідки не візьмися є Нат - заступник баньяна.
- Куди ти шлях тримаєш? - запитує він Ната долі.
- Бачиш удалечині село, - відповідає Нат долі, - у ній живуть дуже бідні дроворуби. У них незабаром повинен народитися дитина. Я праг зробити його багатим і щасливим.
- Це несправедливо, - обурився Нат - заступник баньяна.- Батьки усе життя животіли у убогості, а син буде благоденствувати! Чим вони тобі не потрафили?
- Дроворубові і його дружині я не міг підготувати завидну долю. Їхні предки не почитали Будду, не поважали своїх батьків. А щоб це з коліна у коліно не передавалося, начертав я на чолі дроворубів тільки три лінії. Тому їм була призначена гірка частка. Але, як говориться, що випробував страждання так звернеться до бога. Стали дроворуб і його дружина благочестивими так роботящими, завжди шанобливо ставилися до старших, ось я й визнав можливим ощасливити їх дите.
- Хіба тільки ти здатний розв'язати доля людини? Хіба інший нат не може йому допомогти? Ось, приміром, я.
- Що ж, спробуй! Тільки я тобі раджу, якщо захочеш кому-небудь бути корисним, вуж краще звернися до мене!
Та Нат долі пішов далі.
Але Нат - заступник баньяна не вгомонився. "По - намагаюся-но я сам, без допомоги Ната долі, ощасливити бідних дроворубів", - розв'язав він і відправився у село. Ось бачить він, вийшли ні світло ні зоря дроворуби з будинку й направилися у ліс. Там вони нарубали дров, занурили у човен та й налагодилися їхати на базар. Не встигнули вони відчалити від берега, як Нат - заступник баньяна поклав у човен мішок зі сріблом. Доїхав дроворуб до середини ріки, раптом стрибнула у човен величезна риба-пунтиус та й проковтнула мішок. Нітрохи не засмутився дроворуб. "Ця риба не про мою честь, - подумав він, - вуж дуже вона більша".
Наступного дня дроворуб знову відправився у ліс. Прив'язав він човен до баньяну, сам же став збирати дрова. А Нат - заступник баньяна отут як отут. "Учора мені не вдалося допомогти дроворубові, - думав він, - либонь сьогодні що-небудь вийде. Будь що буде, по-ложу-но я йому мішок із золотом". Та він поклав у човен дроворуба мішок із золотом. Але, як і колись, дроворуб не додав цьому значення. Як і минулого разу, тільки-но човен досягся середини ріки, у неї стрибнула риба-пунтиус. Вона, як і колись, проковтнула мішок із золотом і зникла у воді.
Не засмутився дроворуб і цього разу. А Нат - заступник баньяна був поза собою від прикрості. " Жодним чином не вдається мені зробити дроворубів багатими. Мабуть, Нат долі прав. Видне, без його допомоги мені не обійтися". Та Нат - заступник баньяна відправився до ніші, у якій жив Нат долі. Покаявся він Нату долі у пошуках своїх стараннях і запитав у нього згоди допомогти біднякам. Відповідав йому Нат долі:
- Я доведу тобі свою правоту на ділі. Нині саме повинна змінитися доля бідних дроворубів. Вони почитають і Будду й старших. Вони й працьовиті й скромні. Виправлю-но я їх лінії долі - і відразу у них усе піде по-новому. А ти, друг Нат, дивися так радій.
Та Нат - заступник баньяна став з нетерпінням чекати, коли Нат долі стримає своя обіцянка.
Відправилися рано зранку дроворуби у ліс. Бачать, рибалка продає величезного пунтиуса.
- Щось захотілося поїсти рибки, - звернулася до дроворуба дружина. Дроворуб купив пунтиуса, стали вони його обробляти. Розрубили навпіл, а у животі у риби два мішки, ті самі два мішки, які Нат - хоронитель баньяна колись намагався їм подарувати. Так Нат долі змусив долю бути милостивої до дроворубів. Ось їм і вдалося розбагатіти.