Жили дід так баба. Розорав дід лядо у лісі, посіяв на ньому овес, а сам незабаром помер. Залишилася баба одна. Заманулося їй овес подивитися, пішла, а у овес козел забрався. Підійшла вона й давай кричати:
- Кизя, геть! Кизя, геть! А козел не йде:
- Не лізь, - говорить, - дурна баба! У мене ока більше, рога
Золоті: пирну - і кишки геть!
Робити нема чого: пішла баба ладь і плаче. А назустріч їй ведмідь:
- Про що, бабка, плачеш?
Розповіла баба про своє лихо: так і так, як мені не горювати? Занадився у мій овес козел, і ніяк його не виженеш.
- Ну, підемо, я вижену!
Підійшли вони до вівса, ведмідь і говорить:
- Кизя, геть! Кизя, геть! А козел не йде:
- Не лізь, дурний ведмідь! У мене ока більше, рога золоті: пирну - і кишки геть!
Злякався ведмідь і втік. А баба пішла ладь і плаче. Раптом назустріч їй вовк:
- Про що, бабка, плачеш?
Розповіла баба своє горе: так і так, як мені не плакати? Занадився у мій овес козел, і ніяк його звідти не вигнати.
- Підемо, бабка, я вижену!
- Так де ж тобі вигнати, ведмідь гнав, та й то не вигнав. - Ну, підемо-но, покажи.
Привела його баба до вівса, вовк і говорить:
- Кизя, геть! Кизя, геть!
- Не лізь, дурний волчище! У мене ока більше, рога золоті: пирну -
І кишки геть! Злякався вовк і бігти. Знову пішла баба й плаче. А назустріч їй лисиця:
- Про що, бабка, плачеш?
Розповіла баба й лисиці своє горе: так і так, як мені не плакати? Занадився у мій овес козел, і не виженеш його звідти: ведмідь гнав - не вигнав, вовк гнав - не вигнав.
- Ну, підемо, я-те вижену! Підійшли до вівса:
- Кизя, геть! Кизя, геть!
- Не лізь, дурна лисиця! У мене ока більше, рога золоті: пирну - і кишки геть!
Злякалася лисиця й утекла. А баба йде й плаче. Раптом їй назустріч заєць:
- Про що, бабка, плачеш?
Розповіла і йому баба по своє лихо: так і так, як мені не плакати? Занадився у мій овес козел, і ніяк його не вигнати: ведмідь гнав - не вигнав, вовк гнав - не вигнав, лисиця гнала - не вигнала.
- Ну, веди мене, я вижену! Прийшли до вівса, заєць і говорить:
- Кизя, геть! Кизя, геть!
- Не лізь, зайчище-дурачище! У мене ока більше, рога золоті: пирну - і кишки геть!
Злякався заєць і втік. Знову пішла баба ладь, плаче. А назустріч їй собака:
- Про що, бабка, плачеш?
Розповіла баба про своє горе: так і так, як мені не плакати? Занадився у мій овес козел, і ніяк його не вигнати: ведмідь гнав - не вигнав, вовк гнав - не вигнав, лисиця гнала - не вигнала, заєць гнав - не вигнав.
- Ну, ідемо, я вижену! Пішли.
- Кизя, геть! Кизя, геть!
- Не лізь краще, дурний собака! У мене ока більше, рога золоті: пирну - і кишки геть!
Злякався собака й бігти.
А баба знову пішла. Іде й плаче, а назустріч їй летить бджола:
- Про що, бабка, плачеш?
Розповіла баба про своє лихо: так і так, як мені не плакати? Занадився у мій овес козел, і ніяк його звідти не виженеш.
- Ідемо, я його вижену!
- Так де вже тобі! Коли ведмідь гнав - не вигнав, вовк гнав - не вигнав, лисиця гнала - не вигнала, заєць гнав- не вигнав, собака гнав - не вигнала, де тобі вигнати!
- Іди, покажи мені його!
Пішли вони виганяти козла. Ось бджола підлетіла так як вжалить його у саме болючее місце. Як мекне він! Як побіжить без оглядки! З тих пір кинув козла до баби у овес ходити. Та стала баба жити-поживати так добра наживати.